Українці Греції

Згідно з Всегрецьким переписом населення 2001 р. українська громада становить 1,8% від загальної кількості іммігрантів, які проживають у Греції, що відповідає приблизно 50 000 осіб. Однак, фактично офіційна статистика не відповідає правдивій ситуації, інші джерела називають цифру від 30 до 120 тисяч осіб.
Зв’язки між народами України та Греції сягають у глибину століть. Історичні факти свідчать про перебування на грецьких землях вихідців з українських земель, які зробили певний внесок у розповсюдження знань про історію народів України та Греції. Незвичайною була доля, історія життя та смерті вихідця з України, згодом шанованого в Греції святого Іоанна Руського. Він, як розповідає легенда, народився в Україні у 1690 р. У віці 21 років його взяли на службу до російської армії. Він брав участь у багатьох боях в період російсько-турецьких воїн, де виявив мужність та відвагу. Однак він потрапив у полон до турків, які продали його в рабство до заможного паші, який відвіз бранця до Малої Азії (місто Прокопіо). Іван був людиною православної віри, але турки вирішили змусити його відмовитися від християнства та прийняти іслам. Навіть під страшними катуваннями солдат не відрікся від віри батьків. Населення тодішнього м. Прокопій були уражені твердістю духу та мужністю бранця. Іван (Іоанн) помер від катувань і був похований у церкві. У 1922 р. грецькі війська були розбиті турецькою армією та бігли з Малої Азії. Із собою греки забрали срібний саркофаг з мощами Святого Іоана. На острові Евбея біженці заснували селище з такою же назвою – Прокопіо. Вони побудували церкву, куди помістили саркофаг з мощами Св. Іоанна (Іоанніта – грецькою мовою). Православні прочани з усього світу приїжджають поклонятися святому.
На грецьких землях жив та працював видатний представник української полемічної літератури кінця XVI-XVII ст. – Іван Вишенський. Майже сорок років з невеликою перервою він прожив в Афонських монастирях, де працював та закінчив свій життєвий шлях.
Грецькі джерела свідчать, що у центральній материковій частині Греції мешкали українці, які були у складі окремого українського козацького загону під час військових дій на території Туреччини та Греції.
Значний внесок у розвиток культурних зв’язків, поширення знань про історію Греції та України зробив український мандрівник Василь Григоровіч-Барський (1 січня 1701 – 7 жовтня 1747). Після невдалих спроб одержати вищу освіту в Україні він відправився мандрувати до Італії, Афону та Палестини, на острова Корфу та Закінф, до м. Салоніки. Під час подорожі В. Григоровіч-Барський писав докладні щоденники, де розповідав про все, що з ним трапилось, висвітлював особисті спостереження. Окрім описів він малював краєвиди, складав проекти та фасади будівель. Таких малюнків було близько 150. Ці матеріали та особисті спостереження стали основою його фундаментальної праці — «Странствия», яка неодноразово перевидавалася. Тільки у XVIII ст. зафіксовано 5 перевидань.
З розвитком культурних українсько-грецьких зв’язків тісно пов’язане ім’я Петра Івановича Ніщинського, уродженця Вінниччини. В 1850 р. київський архімандрит Антоній запросив Петра Ніщинського приїхати до м. Афіни співати у міському церковному хорі. Слід зазначити, що в грецьких монастирях і церквах виконувалися музичні твори українських композиторів Д. Бортнянського, М. Березовського, А. Веделя та ін. В Греції Петро Ніщинський вивчав культурний спадок грецького народу, вдосконалював грецьку мову, брав участь у реставрації пам’яток християнства. Він закінчив філологічний та богословський факультети Афінського університету, отримав диплом магістра богословських наук. В Україні він є відомий як поет та композитор.
Треба зазначити, що протягом тривалого часу Україна часто ототожнювалася з Росією, в певний період історії бо українські землі входили до складу Російської імперії, а згодом СРСР. До початку 90-х років в архівних матеріалах минулого століття було відсутнє поняття «українська громада», а саме визнання існування українського етнічного елементу в Греції. Очевидним фактом було та залишається те, що для грецького загалу
будь-які вихідці з Російської імперії чи колишнього Радянського Союзу, за винятком хіба що вірмен, вважалися «руськими» (росіянами).
Активна та цілеспрямована політика грецьких урядів, метою якої було виконання об’єднавчих завдань формування однорідного суспільства, сприяла процесу асиміляції переселенців. За таких обставин українці, які потрапляли до Греції, не прагнули до об’єднання в громаду чи спілки за національною ознакою, були розпорошені по різних куточкам країни та поступово піддавалися асиміляції.
У 80-ті рр. XX ст. у зв’язку з погіршеним економічним становищем у СРСР значна частина радянських громадян емігрувала до Греції. В основному це були греки з причорноморських районів – Одеси, Грузії та Криму, місць компактного мешкання населення грецького походження з Донецької області. Визначальний процент іммігрантів припадав на Узбекистан і Казахстан. При цьому слід відмітити, що ця хвиля імміграції з СРСР була досить масовою (до 70–80 тис. на рік) та складалася, в основному, з громадян СРСР грецького походження.
Потужна хвиля української еміграції в Грецію прийшлася на початок 90-х рр. ХХ ст. Економічний спад, падіння виробництва, криза українського села змусили громадян України шукати можливості додаткового заробітку в Європі. Греція стала тією країною, куди виїхали тисячі українців. Протягом 90-х рр. ХХ ст. кількість незаконних економічних іммігрантів практично дорівнювала кількості греків-репатріантів. В 1997р.5 218 українських громадян працювали за контрактом у Греції, що вдвічі більше, ніж працювало у Чехії (2 745 чол.), в десять разів більше, ніж в Німеччині (497 чол.)
Основна маса українських громадян перебувала в Греції з метою тимчасового заробітку та не пов’язала свою подальшу долю з цією країною. Це визначило характер української діаспори в Греції, яка була розсіяна в силу того, що її представники не мали конкретного району компактного проживання, а селилися за місцем роботи: від Македонії на півночі до острова Кріт на півдні, від м. Салонік на Сході до м. Яніни на Заході. Частка українських громадян прибула до Греції як члени родини (змішані шлюби) та мешкали в різних куточках країни.
За роки життя в Греції представники української діаспори багато чого домоглися. Вони освоїли особливості вільної економіки, стали затребувані в багатьох областях народного господарства, досягли достатнього рівня політичної культури, вивчили грецьку мову. Українці в Греції прагнуть мати ту силу й міць, що уможливить її співробітництво з різними державними організаціями, грецьким парламентом й урядом країни, а також в офіційними міжнародними організаціями.
Першим кроком української діаспори був, коли в 1995 р. в російськомовній газеті «Омоніа» було започатковано українську сторінку під романтичною назвою «Вітер з України», редактором якої була Галина Маслюк. Наступним кроком стала українська газета з грецьким додатком «Вісник-Аґеліафорос», яка почала виходити в 1997 р. завдяки її ж зусиллям та грекині з українською душею Ліци Патеракі. Діяльність цього друкованого органу отримала позитивну оцінку не лише української та грецької громадськості, але й української діаспори. «Вісник-Аггеліафорос» ставить собі за мету відтворювати факти, події та джерела українства в Греції, ретельно збирати й зберігати докладну інформацію про це. Не менш важливим завданням щотижневика є подання відомостей грецьким громадянам про історію та культуру України, розвиток українсько-грецьких зв’язків. Діяльність друкованого органу «Вісник-Аггеліафорос» отримала високу оцінку грецької громадськості, яка зацікавлена в розбудові дружніх відносин з незалежною Україною.
В грудні 1998 р. редакцією газети «Вісник» було офіційно зареєстровано перше Товариство українців у Греції «Журавлиний край», яке протягом перших двох тижнів очолив Георгій Аврамідіс і згодом Галина Маслюк.
Утворення української громади в Греції – своєрідної гілочки великого українського дерева – було приурочене 130-ій річниці товариства «Просвіта», багаторічна діяльність якого завжди була спрямована на відродження української нації, плекання національного духу, формування національної самосвідомості. Ці дві визначні події співзвучно поєдналися.
2001 р. внаслідок розколу єдиної на той час громадської української організації у Греції «Журавлиний край» утворились товариство української діаспори «Українсько-грецька думка» (має центр в Афінах, філіали в м. Патра та на о. Родос), товариство «Український журавлиний край» та товариство «Берегиня».
З 2002-го р. і по сьогодні при Товаристві «Українсько-грецька думка»  діє недільна школа завдяки благодійній підтримці Грецько-Британського коледжу та особисто його президента – Константіноса Карканьяса.
Окремою сторінкою в житті грецьких українців стало відкриття в Афінах 9 березня 2006 р. Пам’ятника Кобзарю за сприяння Надзвичайного та Повноважного Посла України в Греції Валерія Цибуха. Пам’ятник Т. Шевченку – давня мрія грецьких українців, і вони завжди віддають шану видатному українському скульптору Валентину Знобі за такий великодушний і важливий для українського суспільного життя в Греції подарунок. Тепер тут є місце, де кожний українець може схилити голову і згадати рідну землю.
6 березня 2010 року в парку місцевості Гуді, розташованого в місті Зографу, одному з центральних районів грецької столиці, в рамках святкування шевченківських днів відбулася урочиста церемонія відкриття другого пам’ятника Тарасу Шевченку. Відкриття пам’ятника Великому Кобзарю стало можливим завдяки ініціативі Товариства української діаспори в Греції «Українсько-грецька Думка», підтримці муніципалітету м. Зографу (Афіни), сприянню Міністерства закордонних справ України, а також українського Благодійного Фонду «Парфенон» і громади Львівської області, чиїм добровільним коштом було виконано погруддя Кобзаря. Автором погруддя Т.Г.Шевченка є відомий український скульптор, професор Львівської Національної академії мистецтв Володимир Одрехівський.
Крім того завдяки Товариству української діаспори в Греції «Українсько-грецька Думка» починаючи з 2006 року в Греції провелось вже п’ять Форумів української діаспори в Греції. Основними пріоритетними напрямками форуму, що вже став традицією, є освіта, культура, історія та засоби масової інформації.
Представники української діаспори в Греції зробили певний внесок у розвиток українсько-грецьких культурних зв’язків. Перш за все, це – створення українських та грецько-українських товариств, студій, клубів, школи, поява української греко-католицької парафії. В країні стали традиційними Дні української культури та освіти, представники діаспори сприяють їх проведенню. Українці Греції роблять важливий крок в напрямку консолідації та активізації своєї діяльності.
Нині неперіодично видається україномовний часопис «Вісник», а також щотижневий український додаток до грецької російськомовної газети «Афіни-Еллас», а в подальшому – в газеті «Світ і Омонія».  Усі готуються Товариством «Українсько-Грецька думка».
Окрім того, на Афінському громадському радіо час від часу проводиться 20-хвилинна україномовна інформаційна програма з матеріалом від «Земляцтва українських студентів Греції» – неформального об’єднання студентів з України, які навчаються у ВНЗ Греції за грецькими стипендіями, що входить до складу Федерації студентів Греції
Позаяк більшість українців Греції походять з Галичини, переважаюча їх кількість є греко-католиками. В Афінах є українська греко-католицька громада св. Миколая, яка діє при парафії Святої Трійці (кафедральний собор Екзарха для греків-католиків візантійської традиції). У 1998 році в Афінах, на Великдень у кафедральному соборі Святої Тройці завдяки старанням редакції тодішньої україномовної газети «Вісник-Агеліофорос» та особистими стараннями Галини Маслюк-Какку, відбулася перша Свята Літургія українською мовою. Відслужив її ірландець за походженням о. архімандрит Сергій Келегер. Тоді стараннями редакції «Вісник-Агеліафорос» та о. д-ра Святослава Шевчука було зібрано підписи, необхідні для заснування української греко-католицької парафії в Афінах. Протягом наступних років вірянам-українцям послужилися священики о. Ярослав Бац, о. Атанасій (грек за національністю), о. Любомир Даців.
Багато серед українців Греції і православних. В Афінах в православному храмі Св. Пантелеймона служить український православний священик о. Михайло Юріна. В іншому православному храмі за 25 км від Афін править український священик Київського патріархату Василь Лило.
Підсумовуючи, серйозним досягненням українців Греції є те, що з кожним роком все більше греків виявляють зацікавленість до України, до її історії, культурної та мистецької спадщини.