Фестиваль «Мій рідний край» 2012

По-справжньому рідним став для мене та інших гостей фестивалю Закарпатський край,  де проходив єдиний в своєму роді  щорічний фестиваль телевізійних та радіопрограм для національних меншин «Мій рідний край». Це вже чотирнадцятий за рахунком подібний захід який зібрав на три останні літні дні учасників та гостей в готелі-ранчо «Золота Гора» в селі Барвінок Ужгородського району. І не дивно, що цей фестиваль стартував саме тут, адже де, як не на Закарпатті, у дружному сусідстві живуть століттями представники різних національностей, зокрема етнічні угорці, румуни, роми, нащадки німців, вихідців із Швабії, русини й українці. Метою фестивалю, за визначенням організаторів, є «сприяння створенню та показу документальних фільмів, телевізійних і радіопрограм, які спрямовані на духовне відродження національних меншин, їх культурних надбань і цінностей, пошук шляхів вирішення проблем сьогодення етнічних спільнот, що компактно проживають на території країн-учасниць фестивалю».
Саме тому і було вирішено представити тут пілотну програму нашої молодої телевізійної студії «ГромадаТБ Будапешт» Державного Самоврядування Українців Угорщини «Голодомор 1932-33», присвячену вшануванню пам’яті жертв голодомору в Україні поруч з фільмами і теле- та радіопрограмами ще 132-ох учасників.
Девіз цьогорічного фестивалю виразили у короткій фразі: «Це варто побачити!» І така можливість ознайомитися з документальними стрічками була у кожного бажаючого завдяки телемарафону, що був організований Ужгородським телеканалом «ТИСА 1», який славиться своїм експериментальним духом.
Марафон тривав з 12-ї дня до 22 години ночі. Тут глядачем та учасником студії прямого ефіру міг стати кожен бажаючий, достатньо було лише завітати під час марафону в гостинну простору студію, яка водночас була і переглядовою, і дискусійною залою з гостями-експертами, членами журі і режисерами фільмів. І можна було насолодитись перегляданням фільмів як у справжньому кінотеатрі, в темряві на великому екрані. А потім взяти участь в обговоренні. Або ж віддати свій голос за той чи інший фільм, скориставшись скринькою для відкритого  голосування. Ще варіант – зателефонувати  прямим номером для участі у дискусії, задати питання.
Фільми цього року були підібрані командою фестивалю за рекомендаціями ведучого і неодноразового переможця фестивалю Максима Мельника особливо ретельно. І склалося журі різноманітне і цікаве, а відібрані  фільми не обмежувалась лише суто етнічними аспектами, а розкривали людські  долі, підіймали гострі питання буття (інколи з іронічним комедійним присмаком) чи поринали в далекі часи нашої історії, розкриваючи маловідомі до цього постаті та події.

Зокрема хотілося б відмітити роботи словацького режисера Ярослава Войтека, переможця багатьох Європейських та світових фестивалів. Його фільми «Ми тут» (2006 р.) та «Кордон» (2009)  увійшли в позаконкурсний перегляд і стали справжніми родзинками перегляду. Особливої уваги заслуговує фільм «Кордон» (оригінальна назва «Hranica»), до цього він отримав престижні нагороди у Європі та був показаний на фестивалях в Роттердамі, Лондоні та у Каннах а також був номінований Словацькою кіноакадемією на присвоєння премії «Оскар». Цей фільм цікавий ще й тому, що мова йдеться про село Селменці, яке входило до колишньої Чехословаччини, а в радянську повоєнну  добу було розділене кордоном і до сьогодні воно роз’єднане на словацьку і українську частини.
Через долі окремих людей і родин, які  були примусово поділені свавіллям сталінського режиму, ми можемо відчути всю глибину трагедій кожного окремого учасника фільму і  перейнятися режисерським поглядом щодо створення фільму. Відчувався ефект особистої присутності. У фільмі показано різноманітні аспекти життя, сумні та кумедні моменти, адже що б не сталося, люди в цьому селі зберегли здатність протистояти обставинам, продовжували спілкуватись і навіть справляти разом весілля, не зважаючи на високу загороду та колючий дріт кордону, спільно святкували свята та молились під пильним оком прикордонників зі зброєю. Фільм показує вершини міцності людського духу, солідарності, вміння терпеливо переносити удари долі, бути вірними один одному, не на словах, а на ділі дотримуватись християнських засад за будь-яких обставин. А також зберігати при цьому почуття гумору і жагу до повноцінного життя.
Вся трагічність реалій, показаних у фільмі, в тому, що коли при зламі комуністичної системи подібні кордони у Центральній Європі з часом перестали існувати – цей залишився до наших днів, наче не підвладний часу, завдаючи страждання людям. Сподіваємося. що сила картини та її світове визнання привернуть увагу світового суспільства до цієї старої проблеми і зникне і цей ганебний «кордон», як колись сумнозвісна Берлінська стіна. Отож від всього серця бажаю жителям села Селменці, щоб це нарешті сталось, а всім читачам рекомендую для перегляду цей чудовий документальний  фільм – плід майже десятирічної копіткої роботи режисера фільму у співпраці зі сценаристом Мареком Лешчаком. До речі, фільми переможців та інші роботи фестивалю кожен бажаючий може переглянути на офіційному сайті телеканалу «ТИСА 1». Що вкотре підтверджує головне гасло фестивалю та дух відкритості і прозорості. А переможцями цього року стали:
ІІІ місце. «Поставив свою душу в долоню» Виробництво – Угорське ТБ, MTVA, 2012. Автор Жужанна Антал, режисер Чілла Рожа, оператори Жолт Сел, Тібор Кормань. Пал та Аттіла – агроном і художник – брати з Угорської рівнини Бекешчаба. Вони представники тої генерації, яка в реаліях ХХ ст. зовсім забула мову своїх предків. Проте словацькі корені в їхніх душах усе-таки все ще є. Їх пов’язує одне з одним не лише кров, але й любов до одного з найкращих друзів людини – коня.
ІІ місце. «Брати» Виробництво – Угорське ТБ, MTVA. 2011 р. Автор – Роберт Пап, режисер Петер Молнар, оператор Аттіла Кіліан. Про групу «Брати» та  їх музику,  Сентеш, Чонґрад і Будапешт, життя, походження родини та будні названих братів і сестер і благодійну роботу серед хворих дітей в онкологічному відділенні дитячої лікарні на вулиці Модорас. А головне – як із Чонґрада вони дійшли до фіналу фестивалю Мегастар.
І місце. «Шаланки. Істина у бочці» Виробництво Закарпатська телерадіокомпанія «Тиса-1», 2012 р. Автор  Максим Мельник, режисер Валерій Коломієць. У закарпатському селі Шаланки роблять найкращі в області бочки, а хліб печуть на капустяному листі. Мешканці села в гості до сусідів їздять на «Анці Кишницькій» – так тут фамільярно називають місцеву електричку. А провідник диво-транспорту мріє розширити географію свого маршруту як мінімум до Будапешта і Москви.
Незважаючи на короткий триденний термін фестиваль був насичений не тільки переглядам, а й іншими різноманітними подіями, як професійно-пізнавальними так і розважальними. Зокрема хотілося б відмітити майстер-клас з режисури голови журі, головного режисера ЗАТ «Угорське телебачення»  Варги Ж. Чаби. Урок проходив у формі цікавого аналізу програми одного з учасників із наданням конкретних практичних порад по їх вдосконаленню. Це дало можливість кожному з учасників режисерської гільдії по-новому подивитись на деякі аспекти своїх робіт, освіжити знання, дізнатись про нові тенденції, що превалюють зараз у режисурі та отримати корисні поради від досвідченого професіонала. Головними аспектами стали лаконічність, естетична складова у створенні прогарам та творчий підхід до будь-якого елементу роботи, досконале володіння режисерським інструментарієм та бажання йти до самої суті, як основи професіоналізму.
Були і традиційні вже для фестивалю моменти – дні національної культури, цього разу – угорської з виставкою художніх робіт, виступами художніх колективів. Традиційний вже для фестивалю Етноказанок, де 5 національних команд (угорської, румунської, ромської, швабської і русинської)  змагалися у приготуванні традиційної страви цього регіону – бограчу, розкриваючи справжній закарпатський колорит . І кожний з гостей міг подивитись весь копіткий процес приготування, а потім скуштувати готові страви кожної з команд прямо з вогню. Пригостились і міцними напоями та різноманітними національними кулінарними витворами.
А перемогла цього разу угорська команда, члени якої виявилась справжніми знавцями своєї справи. Але змагання тут умовне, адже всі  тут друзі та колеги і головне для всіх отут все-таки отримувати задоволення та ділитись рецептами смачних стравав та позитивними емоціями. Звичайно, була і чудова екскурсія містом з розкриттям всіх секретів та таємниць і куштування кави у відомій на весь Ужгород кав’ярні, де кава з усього світу готується за якимись спеціальними рецептами. і смакувала вона якось по-особливому. Спеціально була влаштована і дегустація місцевих вин. Ну і, звісно ж, це також спонукало до спілкування, обговорення фільмів, програм та проблем, до обміну досвідом та навіть ділилися планами щодо майбутньої спільної роботи над фільмами. Де ще, як не на фестивалі, для цього можуть бути створені належні умови. Щира подяка організаторам за гостинний прийом та високий професійний рівень організації. З нетерпінням чекаємо на наступний фестиваль, де сподіваємось позмагатись з нашими новими телепрограмами та фільмами.    
 
Микола Бондарчук, режисер студії «ГромадаТБ Будапешт»