29 вересня в Центрі української культури у Будапешті з великим успіхом пройшов творчий вечір української співачки кримськотатарського походження, заслуженої артистки Автономної Республіки Крим, Заслуженої артистки України Ленари Османової (LENARA).
Перед початком концерту відбулося підписання Договору про співпрацю між Державним самоврядуванням українців Угорщини та містом Тетіївом, яку підписали президент Державного самоврядування Юрій Кравченко та міський голова Тетіїва Руслан Майструк.
Сам концерт складався з двох частин. У першому відділенні прозвучали кримськотатарські пісні, в другій частині – українські.
Ленара Османова співає кримськотатарською, українською, російською, англійською, італійською та французькою мовами. До речі, вона – перша кримськотатарська співачка, яка брала участь в Національному відборі на Євробачення (у 2009 році), увійшовши у фінал зі своєю піснею «Атеш». Приспів цієї пісні вона хотіла заспівати кримськотатарською, але умови конкурсу твердо передбачали виконання пісень або англійською, або українською мовами, і їй довелось зробити переклад.
Донька кримськотатарського народу, яка розмовляє та співає українською, Ленара каже, що її народ дуже стійкий і розраховує на повернення Криму до України. Найбільшою її мрією є мир над українським небом. За її словами, кожен має робити усе для того, щоби в країні був спокій.
- Чи торкнулася депортація Вашої родини?
- Так, звичайно. У 1944 році з Криму в Узбекистан були депортовані родини моєї мами і тата – їхні батьки і всі старші родичі. Одній із моїх бабусь, матері моєї мами, було тоді щось із п’ять рочків. Татові батьки були трохи доросліші. Вони розказували, як це відбувалося, що вони відчували, як переносили важкі умови того фатального ранку. До Криму вдалось повернутися тільки 1991 року, хочи були спроби зробити це і раніше...
- Не можу не запитати про те, як і де Вам вдалося так гарно вивчити українську мову?
- Фактично це сталося вже в Києві, коли я поступила у столичний коледж естрадно-циркового мистецтва, - зараз це вже академія, в якій я викладаю естрадний спів. Я тоді потрапила на україномовний курс. І хоча я непогано вчила українську мову у загальноосвітній школі в Криму, розмовляти впевнено й активно я стала у Києві. Потім десь із рік я була в ролі телеведучої – цей досвід для мене дуже цінний попри те, що я відтак поїхала працювати до мюзиклу в Німеччині. А ще допомогли з українською мовою мені численні концерти в Україні, де я могла шліфувати свої мовні знання.
- На думку тих, хто дивився Ваш виступ у Будапешті, українські пісні у Вашому виконанні заслуговують на високу похвалу. Які українські виконавці справили на Вас найбільше враження при підборі власного репертуару?
- Є декілька плеяд видатних українських артистів. Серед них – легенди і аксакали української естради Василь Зінкевич, Ніна Матвієнко, інші метри... Їх знають усі в Україні і не тільки, і їхня творчість викликає і захоплення, і велику пошану. З їхніми піснями я почала знайомитися здебільшого вже у віці 19 років, коли потрапила на навчання в Київ. Тоді я полюбила і спів кобзарів. Але мушу зізнатися, що я більше зростала на кримсько-татарській музиці. А ще я ходила в дитинстві у джазову студію «Мелос», де ми багато слухали пісень Луї Амстронґа, Еллу Фіцджеральд – джазових виконавців. Але дуже добре, що зараз вистачить місця для виконавців усіх музичних стилів на українській сцені. Особливо втішною є та обставина, що з’являється багато молодих виконавців. Але при цьму ми не повинні забувати і про митців, на чиїй творчості плекалась сучасна українська пісня.
- Що означає особисто для Вас нести кримсько-татарську пісню у широкий світ?
- Я знаходжуся з п’яти років на сцені і також від того часу співаю пісні мого рідного народу. У мене є багато авторських пісень і творів, написаних для мене і кримсько-татарськими авторами, й українськими. Але де б я не була, все одно, коли я співаю наші народні пісні, вони сприймаються глядачами дуже тепло. Я до цього звикла, адже це та атмосфера, якою я дихаю. Коли ще бачиш, що люди відчувають, про що ти співаєш, не розуміючи кримсько-татарської мови, то усвідомлюєш, що ти не даремно виступаєш на сцені, не даремно виходиш до людей, тому що сцена – це сповідь, і якщо тобі не вірять, то нема там що тобі робити. Я люблю дарувати пісні і танці мого народу слухачам у чужих краях бодай по крапельці чи пригорщі.
- Чи траплялися під час Ваших виступів закордоном провокації чи інциденти з боку недоброзичливців кримських татар?
- На щастя, ні. Адекватні і розумні люди сприймають мої виступи добре і розуміють, в якій ситуації зараз опинилися кримські татари.
- Щиро дякуємо за спілкування з нами на українській мові. Коли люди кримсько-татарської культури так добре розмовляють нею – це великий респект на їхню адресу! Ми розуміємо, що це – не так просто й аж ніяк не легко, але хто хоче вивчити українську, той зробить це.
- Я погоджуюся з вами. Українська мова, дійсно, дуже співоча. Мені навіть приємно нею розмовляти, тим більше, що Україна – моя батьківщина.
ВАСИЛЬ ПЛОСКІНА