ПЕДАГОГ-СПОДВИЖНИК КОСТЯНТИНА МАЛИЦЬКА

Згадаємо добрим словом самобутню українську письменницю, поетесу, педагога, культурно-освітнього діяча, перекладача, редактора, бібліографа Костянтину Малицьку (1872 – 1947).

Костянтина Малицька належить до когорти сподвижників українського національного руху початку ХХ-го століття, яка все своє життя поклала на олтар служінню Україні, рідній мові, українській школі й просвіті. Творчість та життя Костянтини Малицької маловідомі широкій громадськості в Україні, частину її творів навіть причисляють до народних, а серед них — широковідома пісня «Чом, чом, чом, земле моя…», яку так люблять всі українці.
Творчий доробок Костянтини Малицької ста­новить близько 50 літературних творів. Це — оповідання, поезії, публіцистика, п`єси. Писала під псевдонімами: Горський Стефан, Кропивницька Віра, Віра Лебедова, Лужанська Віра, Чайка Дністрова та ін. Найбільше прославилась Костянтина Малицька як автор численних творів для дітей та популярних пісень.
Народилася Костянтина Малицька 30 травня 1872 року в селі Кропивник Калуського повіту (теперішнього Калуського району, Івано-Франківської області). Батько майбутньої письменниці — о. Іван, служив у місцевій церкві, мати — Олена Гетьманчук, походила з родини священиків. Навчалася Костянтина у початковій та виділовій школах Станіслава, пізніше поступила до Львівської державної семінарії. Була завсідником катедри Святого Юра у Львові, в якій знаходилася велика бібліотека, залюбки послуговувалася її багатим книжковим фондом. Саме у Львові вперше спробувала себе на літературних теренах — почала віршувати.
Здобувши кваліфікацію педагога, у 1892 році Костянтина повертається зі Львова на Станіславщину, оселяється в Галичі, де одинадцять років працює вчителькою. Вже тоді почав яскраво виражатися організаторський та педагогічний хист молодої сподвижниці. Вона завзято облаштовувала читальні «Просвіти», була активісткою церковного хору. Незабаром про молоду й енергійну українську вчительку заговорили в окрузі, і, як наслідок, її діяльність викликала занепокоєння серед тамтешніх москвофілів та осіб пропольської орієнтації, і завдяки їх «старанню» Чайку Дністровую (літературний псевдонім Костянтини у Галичі) у 1903 році переводять до далекого села Бєча.
Того ж таки року розпочався Буковинський період життя Малицької. Цьому посприяв тодішній інспектор шкіл Буковини О. Попович, який запросив літератора-учительку в село Лужани. Це велике буковинське село знаходилося поряд Чернівців, що дало можливість українській освітянці познайомитися з редакторами газети «Буковина» Я. Веселовським та журналу «Промінь» І. Герасимовичем.
У 1904 році, вчителюючи на Буковині, Костянтина Малицька написала вірш «Чом, чом, чом, земле моя…», покладений на музику композитором Денисом Січинським. Ця пісня швидко стала популярною, на ній виховувались покоління українських дітей, бо саме до них зверталася поетеса. З цією піснею її учні ставали січовими стрільцями.
Творча та життєва енергія сподвигнула Костянтину Малицьку до нових творчих і громадських починів: вона провела велику роботу з організації численних жіночих гуртків по селах округи. У травні 1905 року була натхненником при заснуванні «Жіночої громади». Поголос про педагога-організатора пішов далеко за межі округи, а побратими-українці не могли нахвалитися її діями.
1906 року народна учителька отримала запрошення працювати в першій українській приватній дівочій школі ім. Т. Шевченка, заснованій Українським Педагогічним товариством в столиці Галичини — Львові.
Повернення до Львова дає поштовх для потужної громадсько-культурної праці. Крім учи­телювання, вона поринула в численні українські громадські зачинання та продовжила свої творчі розробки. Починаючи з 1906 року і аж до початку Першої світової війни (1914 рік), вона редагує журнал «Дзвінок», працює в педагогічних товариствах «Рідна школа», «Крайове товариство охорони дітей і опіки над молоддю» та активно співпрацює з «Просвітою».
Перша світова війна стала поворотним моментом у долі К. Малицької. Ще будучи зачинателем фонду «На потреби України» у 1912 році спільно з М. Білецькою допомагала багатьом твор­чим та суспільним діянням української гро­мади, а з часів війни фонд став матеріально допомагати Українським Січовим Стрільцям.
Воєнна кампанія та участь у ній нової української військової формації (УСС) надихнула Костянтину Малицьку на написання патріотичних пісень, які миттєво поширювалися поміж «січовиків», серед них: «Повставали козаченьки» (вояки виконували її на давній козацький мотив), «У Січі, у Січі гуртуймось брати», «Січ у поході», «В Січ вставай», «Вгору прапор», «Марш Соколів» та ін. В цих віршах-піснях поетеса закликала підніматися на боротьбу:
У Січи! У Січи гуртуймось, брати,
Най слава козацька востане,
Най клич наш побудить дрімучі хати,
Взиває зривати кайдани...

Доволі ходили в ярмах вже діди,
Доволі згинати й нам спину,
Лиш смілим завзяттям поставлять сини
Вільну, самостійну Вкраїну!
Але короткотермінове захоплення Галичини російськими військами у 1915 році, перервало життєвий запал Малицької. Якимсь чином вона не встигла виїхати з прифронтової смуги й була заарештована царськими посіпаками. Після трьох місяців допитів українську вчительку та відому поетесу-січовичку «московсь­кі брати» вислали до Сибіру: «українізуй там вед­медів, якщо виживеш!» Закинувши палку галичанку за тисячі верст від України, во­ни мали намір Сибіром зломити її морально, але вона вижила й почала українізовувати Сибір.

Енергійна будителька українства і в далекому Сибіру знайшла собі роботу, згуртувавши численних українських переселенців навколо їх духовного стрижня — мови. Зорганізувавши однодумців на заснування української школи, Костянтина Малицька стала її першою вчителькою «...Серед політичного заколоту годі було дожидати, поки уряд подбає за українську школу, — постановлено заснувати її власними фондами. З поміччю прийшла жертовність ідейного, патріотичного подружжя Михайла і Катерини Антонових, колишніх політичних засланців, що на ту ціль віддали свою хату на передмісті Миколаївки, взяли на себе паливо, світло та прохарчування учительки. І так постала в Красноярську перша українська народна школа ім. Котляревського, а я була першою в ній учителькою», — писала К. Малицька, згадуючи забуте Богом і людьми сибірське поселення Пінчуга Єнісейської губернії.
У 1921 році школа дала в Красноярську перший український Шевченківський концерт, від якого були в захваті всі його учасники. Того ж року, доля усміхнулася їй — після п’ятирічної висилки до Сибіру Костянтина Малицька повернулася в Галичину.
У Львові вона одразу включається в громадську діяльність, ніби намагається наверстати вирвані роки царського заслання. Малицька багато сил і енергії віддає розвитку української школи, і особливо її рідної дівочої школи ім. Тараса Шевченка. Тоді ж вона захоплюється кооперативним рухом, створює крамниці для фінансової допомоги освітянам, працює в психотехнічній секції, яка запровадила в школах тестування. У 1934 році за її безпосереднього сприяння були підготовлені понад 500 тестів для визначення в учнів ступеня концентрації їх уваги, абстрактного мислення, зорової та вербальної пам’яті, вміння орієнтуватися в просторі.
Знову пише оповідання, поезії, сценарії... Друкувала свої твори в журналах «Молода Україна», «Світ дитини», «Зоря», альма­на­хах «Нова хата», «Учитель», «Жіноча до­ля», сатиричному часописі «Комар» та інших виданнях. Із 1939 року вона працювала старшим бібліографом Наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, укладала універсальний покажчик дитячої літератури.
Померла Костянтина Малицька у Львові 17 березня 1947 року. Все життя вона була українською патріоткою, яскравим педагогом-сподвижником європейського рівня.
Чом, чом, чом, земле моя,
Так люба ти мені,
Так люба ти мені?

Чом, чом, чом, земле моя,
Чарує так мене
Краса твоя?

Чим, чим, чим манить мене
Пташні твоєї спів,
Пахучий цвіт лісів?

Чим, чим, чим манить мене
Вода річок твоїх,
Що тут пливе?

Тим, тим, тим, дитино, знай,
Що тут ти перший цвіт
Зустріла з ранніх літ.

Тим, тим, тим, дитино, знай,
Що води ті й ліси —
Твій рідний край.
надія музичук