ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

« це гримуча суміш, яка не має аналогів. Тут старосвітський дух національних традицій поєднується із прес-конференцією високого урядовця, кухня звичайної жінки – із дикими законами сучасних «крутих». «Фуршет…» — це не кулінарні дослідження українських приСтрастей. Це сердечні сПрави і сердечні сТрави від Марії Матіос, яка не зраджує своєму кредо: життя коротке, щоб казати «ні» любові і не бути щасливим отут і вже...»
(АртВертеп)

«Класична українська жінка. Прима сучасної вітчизняної літератури. Найбільш плідна письменниця. Так кажуть про Марію Матіос її читачі та літературознавці. Вона не потребує рекомендацій. Називає себе твердою та непоступливою, якщо йдеться про життєві цінності. А своє слово – гострим лезом. Її книги світові критики назвали "ударом і викликом" сучасності. Вони перекладені десятьма мовами світу...»
(Обличчя України. 2004 рік. Марія матіос –You Tube)

Про імениту письменницю можна говорити безкінечно. Вже саме прізвище, на диво співзвучне з іменем, пробуджує цікавість і спонукає до пошуку. Не кажучи про творчість – яка у своїй більшості вже в самій назві містить інтригу. І хоч відома поетеса не потребує представлень, я вважатиму за честь зробити це на сторінках часопису «Громада». Отже –

Марія Матіос.
Український філолог. Поет, прозаїк, публіцист. Народний депутат України.

Біографія: Марія Матіос народилася на Буковині. В 1982 році здобула вищу освіту в Чернівецькому університеті. За фахом – український філолог, за покликанням – народознавець, літератор, поет... Перші вірші надрукувала у 15-річному віці. 1992 року дебютувала в журналі «Київ», опублікувавши новелу «Юр´яна і Довгопол». Поетичній мові навчалася з малих років у своїх предків. Бабуся Марії розмовляла афоризмами, за що її називали Соломоном. Прадід був письменником. Сама М. Матіос деякий часу керувала Спілкою письменників Чернівецької області, займалась видавничою справою, була одним із засновників науково-літературного «Буковинського журналу». Дослідження своєї родини, що сягає корінням углиб понад двох сторіч, – одне з найунікальніших надбань у її мистецькому доробку.
Сьогодні живе і працює в Києві. Цікавиться психологією, етнографією, городництвом та квітникарством. І, звичайно, пише – поповнюючи новими високохудожніми творами літературні надбання України.

Поетичні збірки: "На Миколая", "З трави і листя" (1982), "Вогонь живиці" (1986), "Сад нетерпіння" (1994), "Десять дек морозної води» (1995), "Жіночий аркан" (2001), „Жіночий аркан у саду нетерпіння” (2007).

Збірки прози: "Життя коротке" (2001), "Нація" (2001, 2002), "Фуршет від Марії Матіос" (2002), "Бульварний роман" (2003), "Солодка Даруся" (2004), « Нація. Одкровення» (2006), «Містер і місіс Ю в країні укрів» (2006), «Щоденник страченої» (2007), «Майже ніколи не навпаки» (2007), «Москалиця; Мама Маріца – дружина Христофора Колумба» (2009), «Кулінарні фіглі» (2009), «Чотири пори життя» (2009), «Вирвані сторінки з автобіографії»(2010), «Армагедон уже відбувся» (2011), «Черевички Божої матері» (2013).
Член Національної спілки письменників та Асоціації українських письменників. Лауреат премії "Благовіст" 2003 року, премії ім. Володимира Винниченка (в галузі публіцистики), премії ім. Володимира Батляка. Має титул "Найпліднішої письменниці України". 2004 – переможець конкурсу «Книжка року» («Солодка Даруся»). Гран-прі та перше місце конкурсу «Коронація слова», 2008. 2009 – державна нагорода – диплом першого ступеня в номінації «Бестселлер» на V Київському міжнародному книжковому ярмарку за книгу «Москалиця. Мама Маріца – дружина Христофора Колумба». Переможець конкурсу «Книжка року 2008» в номінації «Красне письменство – Сучасна українська проза». Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 2005 року за роман "Солодка Даруся".
Твори друкувалися в Японії, Китаї, Білорусії, Польщі, Словаччині, Росії, США, Канаді.

В інтернетному просторі знаходжу маленький куточок Буковини – її. І клаптик неба, що зачепився за край душі. І ту зорю над її Розтоками – за якою звіряю життєвий шлях письменниці. Наче ліхтарем висвітлюю стежки дитинства, цікаві факти з життя, події, дати... Кадр за кадром, слово за слово – і в моїй уяві постає відтворений образ.
Марії Матіос властиве дивовижне сплетіння привабливості, літератупного таланту, енергетики, самобутності, жіночої мудрості, самодостатності... досвіду гір. Їй притаманні глибинні знання родинного коріння, народних традицій і вірувань, історичних фактів і людської психології. В неї бездоганне відчуття слова. «Її читають залпом, слухають відкритим серцем і розумом. Кажуть, по-іншому неможливо. Біля стенду Марії Матіос на XVIII книжковому Форумі видавців у Львові ніде було яблуку впасти упродовж чотирьох днів», – стверджує в Івано-Франківському тижневику «Репортер» Надія Шегда. В антракті ж однієї із вистав глядачі буквально “змели” з прилавків кілька сот примірників її книг. Інтерв’ю з культовою письменницею сьогодення дає читачу можливість глибше пізнати її внутрішній світ, проникнути в глибину історичного кореня й осягнути творчі горизонти:
— Жодна українська книжка не продається в Україні таким накладом, як «Солодка Даруся»: сім перевидань і понад 200 тис. примірників. Те, що книгу переклали і в Москві, означає, що й там комусь цікава наша справжня історія?
М. М. – Це значить, що хтось думає над тим цвяхом, який я забиваю у голови читачів... Я вірю в те, що поки маємо почуття і тугу, доти будемо...
— Звідки така відвага та впевненість?
М. М. – З Ростоків, звідки я родом. Це дуже гарне старе буковинське село. Насправді, навіть коли чорно-тяжко, впевненості додає знання свого коріння, предків, як і що вони робили, добре чи зле. Думаю, Бог тримає руку не тільки над головами окремих людей, але й над окремими територіями. Відчуваю цю опіку й над Ростоками...
— Свою книжку «Вирвані сторінки з автобіографії» ви назвали такою, яку можна дописувати…
М. М. – Це книга, на якій я могла би присягти. Це моя і Біблія, і Конституція. Задум цієї книжки народжувався в той час, коли мені довелося зазирнути в безодню…
— Пані Маріє, недавно ви сказали, що востаннє публічно читали свої вірші ще 15 років тому?..
По цих словах я пригальмовую свої думки й роблю паузу. Знаю, неперевершена проза М. Матіос не потребує презентації: вона на слуху, на виду. І я, захопившись нею, можливо, вводжу читача в своєрідну оману. Адже, судячи з назви, яку «позичила» в самої авторки, можна припустити, що мова йтиме про її прозові твори. Насправді ж роблю спробу розширити й без того багатий асортимент її «фуршету» не менш вдалим «десертом» – поезією... Відбираю те, що найбільше припало до душі. Смакуючи кожне слово, намагаюся самотужки розгадати таємницю «рецепту»... Знаю, що крім загальноприйнятих «інгредієнтів», у ньому передусім приховані природній дар, неабиякий мистецький хист, щедра доля таланту. І, звичайно, натхнення – без якого не буває успіху в творчості.
Інтимна лірика М. Матіос – це терпко-солодка «суміш» з присмаком оскоми – виплекана любов’ю. Вишукана, неперевершена! На творчій палітрі панує гармонія кольорів, аромату, мелодики, ритму, настрою... і, нарешті – незабутніх вражень! Її поезія сповнена жіночої пристрасті й жаги до життя. Палке слово поетеси «розфарбовує» полум’яними фарбами чорно-білу хроніку сьогоднішніх подій, безпосередньою учасницею яких вона є. І в цьому контрасті – вся вона!
Персональна сторінка в інтернеті сповнена чисельними зверненнями до читача – із сесійної зали Верховної Ради, з Майдану, з Південного Сходу України... Щодень вона вписує штрихи-корективи в подальшу долю свого народу: адже разом з усіма творить історію – на передовій. А отже, й не дивно, що подеколи справді забуває про поезію...

«Я сьогодні згадала, що колись писала вірші», – зізнається авторка в одному з своїх повідомлень і пробує своїми рядками «реанімувати» обпалені в боях почуття – тих, у кого вони ще не зачерствіли, не згасли...

Хто ти є, коли довкіл Содом?
Як безумні дні й безумні люди?
В час, коли усе пішло на лом,
Хто пришпилить квіточку на груди?
Хто спімне, що ти – як лань?!
Як лань…
Вже була, чи, може, можеш бути?
Що тебе лиш варто пригорнути –
І не треба воєн і повстань…
Я виділяю серед поетичних збірок одну – «Жіночий аркан у саду нетерпіння». Надто інтригуючою видалася вже сама назва! Адже з інформаційних джерел відомо, що аркан – це суто чоловічий ритуальний танець жителів гір. Одна з легенд повідала, що гуцульські парубки успадкували мистецтво танцю від богатирів, які спустилися з Карпат. І хоча традиційно жінки не беруть участі в цьому магічному дійстві, сама поетеса вважає, що «життя кожної жінки – безперервний випробувальний танець...». Поезія М. Матіос – справді схожа на магію танцю – щось на зразок ходіння по розжарених вуглях:
як по межі – чи то пекла, чи раю...
Я згадую тебе – і умираю…
Ніхто,
ніхто,
ніхто –
коли не ти –
Не визволить мене із мого раю,
Де вісім кіл – самої самоти…

Потім
Потім це тіло стало піском,
Зернятком яблука,
Запахом хвої…
Потім ми тихо сміялися двоє –
Мов шелестіли вологим ліском.
Потім крізь нас пробігали зайці,
Неполохливі, та хитрі лисиці.
Потім я думала:
Це тільки сниться –
Буковий ліс і сльоза на щоці.
Потім цей ліс огорнувся в туман.
І тумани не розсіялись досі.

…спалює душу безсмертний дурман…
Ну, а все решта…
То досвід.
Лиш досвід…

Із філософських днів

Боже, яка чудна
Раптом зів’яла жінка.
Підстрелена дичина,
Посічена голубінка.

Боже, які меди
Знали ці білі кості!
Майські колись сади –
Майже в чернечім постризі.

Плеса очей – що ніч:
Холодно, та не бійно,
Вже не підпалюють пліч
Гарячі колись обійми.

Натовп довкіл стояв.
Кожен там був апостолом.

…Боже!
Ця жінка – я?!

…Ні третіх півнів, ні шостих…

Триєдина перспектива
1
Ти перелітуєш, як лань, –
Між трав, під небом, серед лісу.
Але проклята глухомань
Тебе не втримає.
Не бійся:
Ти зимуватимеш сама,
І далі житимеш – як палець.
Тебе крутитиме аркан –
На витривалість сольний танець.
Ти вийдеш з моди, як з води,
Схрестивши руки попід груди,
І пожинатимеш плоди
Своєї самоти.
Повсюди
Тебе питатимуть: хто ти?
Чиї тепер у тебе очі?
Тебе найближчі потолочать
Незгірш, як наймані кати.
2
Ридай, зализувачко ран
Відредагованої драми:
То чоловічий хист – аркан.
Ти ж затесалась між аркани.
А там – суцільний плебісцит.
Морозно, як у лютім січні.
І непомірний апетит,
І ритуали чоловічі.
А там – різниця і темниця,
Бакшиш,
гашиш
і нувориш.
Некоронована царице!
Ти не показуй, що дрижиш…
3
Парад дешевих Афродит
Тебе не скине із цариці.
Ти – не балетна танцівниця,
Аркан – твій танець і твій щит.
Верхи смерек – твої пуанти,
І косми хмар – твій колорит.
Танцюй сама.
Комедіанти
Хай свій ладнають реквізит.
Бо твій „а р к а н” не стане вальсом,
Хоч не жіночий то є хист.
Назвуть зухвальство – зубоскальством,
І навздогін приліплять свист.
Тримай аркан одна, як палець, -
І літуй, і зимуй сама.
Можливо, не один зухвалець
Колись повторить твій аркан.

Я знаю:
це – з АПОКАЛІПТИЧНОЇ РОЗЛУКИ

Милий Боже, кайданні руки
Від судьби його відверни.
Я чекаю тебе з розлуки,
Як чекала б з тюрми.
З війни.
Із чуми.
Із хули.
Неслави.
Із полону.
Із вигнання.
Не суди мене, Боже правий, –
Ти тяжкі мені дав знання.
Мені лячно.
Я гнусь поволі,
Як людина чи як лоза.
І стікає душею голою
Безборонна тяжка сльоза.
І пустинна пече постеля.
Дощ гримить – барабанний дріб.
І камінна в чеканні стеля
Тисне душу, як глина гріб.
Я скидаюсь.
Я прокидаюсь.
Де коваль той, що нас кує?!.
Не живу – лише прикидаюсь,
Поки ми у розлуці є.
Але милий мій Боже…
Ложе
Так співає у сні крильми!..
Я чекаю.
Ти – поможеш…
Хоч з чуми, а хоч би й з тюрми...

Із днів Буковини
1
Носи мене в думках, як на руках.
Бо день, як ліс, – опеньками пропах.
І вільний дощ дзюркоче по дахах.
Мою ж бо волю знемагає страх.
…Носи мене в думках, як на руках.
Тримай мене в собі, як у тюрмі.
Як жид вино тримав би у корчмі.
Так, як пилок тріпоче на бджолі.
Тримай, як мед тримається в хурмі.
…Тримай мене в собі, як у тюрмі.
Рятуй мене.
Як сонце чи як сніг,
Як ластівку з-під обгорілих стріх.
Пали, як Скіфію немудрий печеніг, –
Я цілуватиму сліди від твоїх ніг.
Люби мене.
Я твій останній гріх.
2
Ми втекли від людей, бо не годні.
Ми десь там, де ніхто ще не був.
Нас ніщо не обходить сьогодні:
Зсув у місті чи в головах зсув.
Наші радощі зовсім маленькі:
Ми між буками ходимо вдвох.
Ми збираємо ранні опеньки
І зірчастий погладжуєм мох.
Я тулюся обличчям до граба.
Ти в мені уже скрізь… уже скрізь…
Я сліпа
І щаслива,
І рада –
Як в червоному золоті ліс.
Я відважна,
Безстрашна
І сміла.
Коло мене – безстрашний і він.
…І лежить голова його біла
На білюсінькій пласі колін.
3
Нас двоє – як двоє очей в голові,
Як дві голубінки в осінній траві,
Як жолуді два на долонях землі.
Нас двоє сьогодні.
А завтра – вже ні.
До завтра далеко.
Учора нема.
А світ говірливий,
І я – крадькома.
Є ліс.
І є ми.
Кожен знає своє.
Є те, що вже є.
4
Мов тріск сухої лісової гілки –
Коротка радість втомленої жінки
І чоловіка – білого, як дим.
Учора він мені ще був чужим.
Тепер я до очей йому стою,
Стою – й сама себе не впізнаю.
Зійшовся клином світ чи світом клин
На срібнім сяйві золотих сивин.
Пливе з-під ніг тверда колись земля.
І я дивуюсь: я це чи не я?!
Боюсь зурочить лагідне тепло,
Бо так мені ще зроду не було.
Боюсь торкнутись білої руки,
Щоб знову все не стало навпаки.
Та тріск сухої лісової гілки
На землю опускає грішну жінку,
А з нею й чоловіка, як туман.
Як добре, що це зовсім не роман,
Що ми ще розрізняємо людей.
Лиш викотилось серце із грудей.
Лиш тріснув битий громом чорний сук.
Я знаю:
це – початок мук.

Танець по битому склі

З ким же вони воюють –
Зморшки на гордім чолі?
Губи мої танцюють
Танець по битому склі.
Рани!
Усе омана
На дуже манливім тлі.
Очі мої туманні…
босі… по битому склі…
Рани…
У цім бедламі
Зріє новий бедлам.
Танець у чорній рамі.

…Я догодила Вам?

Не просто догодила – вразила! Це було надзвичайно щире одкровення – без тіні фальші. Здається, мені таки вдалося наблизитися до схованого в закутку душі чар-зілля, що складає основу творчості М. Матіос. Я пізнала всю неповторну гаму смаків, настояних у зрілому літі... Відчула в ній і ніжність терен-цвіту, що проростає в осінь колючками, і п’янку втому жнив, яка вмерзає в зиму – вже стернею, й оті меди – з гірчинкою оскоми... Ці враження й, можливо, дещо несподівані асоціації – свідчення моєї присутності на «фуршеті»... Розкриваючи образ, я час від часу користуюся послугами ЗМІ – хоч і впевнена, що найбільше про автора можна дізнатися саме з його творів. Але ж на персональному сайті письменниці, до прикладу, – стільки цікавого, змістовного й корисного! Можна безкінечно відкривати нові штрихи до портрета, розширюючи горизонти її мистецького світу. Та, блукаючи в інтернетному просторі, я час від часу звертаю в іншу площину – доганяючи... стрічку новин. Вже обважніла в’язка подій тяжіє болем моєї країни. Вона пронизує кожну сторінку, проникаючи в поезію, у прозу... На шпилі часу й пера – полум’яні будні доріг, обпалені війною долі і... стежка до істини – якою йде по життю відома письменниця Марія Матіос, звітуючи за кожен пройдений крок своєму поколінню:

«З Верховноі Ради я йшла сьогодні на Майдан. Пішки, звичайно. Одна з найголовніших вулиць Києва – Грушевського – тепер нагадує вулиці «блокадного Ленінграда» (17.12.2013) –
Антимайдан. Антипрезидент. Антиуряд. Антидержавні структури. Але є Народ, "якого правди сила НІКИМ ЗВОЙОВАНА ще не була"! (13.01.2014)
«Я тут була. Мед-узвар пила. І вертеп бачила. І тішилася, як маленька, отим сотням тисяч ліхтариків, коли виконувався гімн. (Київ. Майдан. 3.01.2014)
«До сьогодні я не знала, що надходить момент, коли так страшно, що перестаєш боятися (18.02.2014)
«А де Україна? Україна в огні»(14.05.2014)

...Ці «короткометражні» повідомлення в її викладі схожі на своєрідну хроніку – наче фронтові зведення. Воно й не дивно: адже Україна сьогодні – в огні, хоч і здається, що все відбувається поза межами реальності. Жахливі воєнні події, що день у день крають землю й людські життя, аж ніяк не вписуються в час, у якому живемо. Але це, на превеликий жаль, – наша сьогоднішня дійсність. І правда – якою б гіркою вона не була...
«Мимо волі, чи навпаки, але Марія Матіос опинилася в авангарді українського духовного спротиву, – констатує як факт у черговому інтерв’ю з письменницею Богдан Червак і, згортаючи думки, підсумовує сказане пророчими рядками Євгенія Меланюка:
«Як в нації вождя нема, тоді вожді її поети». Це справді так – без тіні сумніву. Вона, Марія Матіос, усвідомлює свою місію... Адже, відтворюючи події в образах сучасників, занотовуючи дні й нанизуючи думки, разом з усіма пише історію нашої держави. Це величезна відповідальність – перед суспільством і часом... Перед собою.
«За останні три – чотири роки, – підсумовує сама письменниця, – я здійснила частинку із задуманого мною .Скажімо в «Житті короткому» я нишпорила пером в надрах людської свідомості, мов злодій. Зазирала в кожну щілинку – шпаринку, щоб нічого не пропустити невмотивованого. У «Нації» ходила слідами людських діянь, як повстянка, намагаючись зафіксувати все, навіть потворне, огидне, те, від чого людина хотіла би відвернутися з острахом перед своїм минулим і майбутнім. У «Жіночому аркані» – ходила навшпиньки коло серця, на пуантах, хоча закон чоловічого аркану не передбачає пуантів. У «Фуршеті» безсоромно пішла скрізь, мов сільська пліткарка: від спальні до кухні. В «Солодкій Дарусі» іду слідами мало залежної від людини історичної і звичайної людської жорстокості, що обертається драмами, трагедіями як для окремих людей, так і для цілих держав».
А в поезії... Тільки в її поезії можна розпізнати ту звичайну Жінку, яка несе в собі силу життя й таїнство любові. Відверту, емоційну, чуттєву, закохану, суперечливу... Справжню. Інтимна лірика М. Матіос – це, за її словами, «поезія справжньої Жінки, Жінки із плоті і крові, жінки, яка вміє бути щасливою отут і вже».
З уже згадуваних інформаційних джерел дізнаюся, що відому письменницю «справедливо вважають однією з найпопулярніших і найреалізованіших авторів сьогодення, порівнюючи то з Борисом Акуніним, то з Василем Стефаником чи навіть з Габріелем Гарсіа Маркесом...»

– Вас частенько називають „другою Лесею Українкою”, причому доводилося це чути і від критиків, і від ваших колег. Яке ваше ставлення до таких порівнянь?

– Найсправедливіше про мене колись висловилася „Літературна Україна”:
«вона пише, як Марія Матіос».

Валентина Зінченко-Параска,
з використанням інтернетних матеріалів.