ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

Поруч України, на жаль, знаходиться такий дикий, агресивний імперський сусід, який приносить нам багато бід. З початком російської агресії щодо України, з порушенням кордонів, анексією Криму, ввезенням російських терористів, кадировських бойовиків, бандитського наброду зі всього колишнього СРСР, бронетехніки і різного виду вогнепального озброєння кожного дня на Сході України, захищаючи свою землю, гинуть наші захисники ‒ українські військові, нацгвардійці, добровольці батальйонів, число яких перейшло далеко за сотню, багато поранених. В той же час зомбовані російською пропагандою сепаратисти стали заробітчанами, які годуються з рук Росії та реваншистських представників старої влади і готові воювати та вбивати за 500 доларів в день.
Мета росіян ‒ роздмухування конфлікту в Донецькій та Луганській областях, повалення державної влади і порушення територіальної цілісності України.
Ми ‒ не загарбники, з війною на чужу землю не йдемо, тому, захищаючи свою Батьківщину, свою, Богом дану, землю, віримо, що вистоїмо й переможемо ворогів. Запорукою того є воля нації, боротьба за справедливість, непохитність духу, загартовані в Революції Гідності. А Героям, які полягли за Україну ‒ Слава! Пам’ять про них буде жити й виховувати нові покоління борців нації за нашу свободу й незалежність.
Один з цих достойних людей ‒ генерал-майор, начальник управління бойової та спеціальної підготовки Національної гвардії України Сергій Кульчицький разом з іншими 11 військовими загинув 29 травня поблизу міста Слов’янська у Донецькій області, у районі проведення антитерористичної операції. Тоді генерал проводив зміну бійців на блокпості. З гелікоптера було вивантажено усі продукти і висадилась зміна, але як тільки він піднявся у небо, то потрапив під обстріл.
Генерал-майор Сергій Кульчицький народився у родині військових у 1963 році в Німеччині. Він працював у Львові у військовій частині, був заступником начальника управління Західного територіального командування внутрішніх військ.
Генерал Кульчицький відповідав за підготовку особового складу, вчив людей і з ними воював, разом із ним загинули солдати. Гідно захищати свою державу він вчив не у кабінетах, а на полі бою. Навчав бойовій підготовці майданівців, які прийшли служити у перший гвардійський батальйон. За два місяці від початку неоголошеної війни силами таких самовідданих людей для війська було зроблено більше, аніж за 23 роки, коли армію нищили.
Поховали Сергія Кульчицького у Львові на Личаківському цвинтарі на полі почесних поховань. Символічно, що поруч нього могили чотирьох мешканців Львова та області, які загинули на Майдані під час Революції Гідності.

В ніч на 14 червня 2014 року під час заходу на посадку на летовище Луганська пострілом із зенітного ракетного комплексу російські бойовики збили військово-транспортний літак Іл - 76 із Дніпропетровська. На борту літака знаходилися військовослужбовці-десантники, яких перевозили з метою ротації, техніка, спорядження і продовольство. Горе торкнулося багатьох місцевих сімей, оскільки з 49 загиблих військових два десятки молодих хлопців служили десантниками в 25-й Дніпропетровській аеромобільної бригаді. Ця звістка справила тяжке враження на жителів усієї області, оскільки загиблі десантники були родом з Дніпропетровська (10 чоловік), Кривого Рогу (6), Дніпродзержинська (2), Павлограда (2), Нікополя (2) та ряду сільських районів Дніпропетровщини. Два десантники з Донецька, по одному: з Херсона, Одеси, Харкова, Луганська, Кіровограда, Львова. Всі вони були добровольцями, що відправилися в зону АТО захищати цілісність і незалежність України. Дев’ять членів екіпажу вихідці із Запорозької області. Ось така географія в одному літаку. Голова Дніпропетровської облдержадміністрації Ігор Коломойський видав розпорядження "Період до 27 червня 2014 оголосити днями скорботи, приспустити прапори на будівлях державних установ, скасувати всі масові та розважальні заходи, внести відповідні зміни в регіональні теле- і радіопередачі".
Серед загиблих десантників багато молодих, добре освічених людей, патріотів.
Старший лейтенант Павло Левчук, стрілець-зенітник був мобілізований на початку весни. Хоча йому залишалося пару місяців до захисту дисертації, він не ховався, не ухилявся від служби і не скаржився. Павло був випускником відділення політології ДНУ. 5 червня 2014 він захистив кандидатську дисертацію, для чого спеціально взяв відпустку на службі. Після захисту повернувся в армію виконувати свій обов’язок. Йому було 26 років. Подібні історії у всіх загиблих захисників Вітчизни: спеціалісти військової справи, командири, солдати.
В такі втрати наших бійців серце не хоче вірити, але реальність жорстока: ворог підступний, хитрий, добре озброєний і підготовлений. Та в нього немає тієї святої сили духу, тому перемога буде за нами.

Вічна пам’ять нашим хлопцям ‒ Героям! Царство Небесне!

Чи розкаже хто,
Чия в тім вина?..
Скільки горя-сліз
Принесла війна…
Чом літак один
Під приціл летить?
Молоді життя
Обірвала мить…

Запалю свічу,
Надішлю тепло,
У безсмертя їм
Відкрию вікно…
Силу – злетами,
Пам’ять – маками…
Там летять без крил,
Тут лиш – знаками.

Ранок в темряві.
Що чекати ще?..
Гіркі роси лиш,
А на серці щем…
Що судилося?..
Про що мріялось?..
Тільки в сотнях ви
Залишилися………

14.06.2014 Людмила Яцура

Надія Музичук