ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

У неділю, 8 червня, чимало вірян зібралися у греко-католицькому храмі Св.Флоріана в Буді на Святу літургію з нагоди одного з найбільших трьох християнських празників церковного календаря П’ятдесятниці, або Зіслання Святого Духа. Службу Божу правив о.Дам’ян Габорій при допомозі отця Володимира Ковтика, настоятеля греко-католицького храму свщмч. Йосафата і Всіх Святих на вулиці Тіміряз’єва в Ужгороді (мікрорайон Шахта). Службу Івана Златоуста заспівав парафіяльний хор «Усіх святих» цієї ж церкви.
Після літургії відбулося освячення віночків, квіткових букетів і зелені. Відтак присутні мали змогу послухати чудовий концерт духовної пісні у виконанні церковного хору «Усіх святих» з Ужгорода.
Цьогорічні Зелені свята за традицією організувало національне самоврядування ІХ району Будапешта (Ференцвароша) за підтримки ДОСУУ, ТУКУ та Центру української культури й документації. Українські угорці святкують ці празники щороку, починаючи з кінця 1990-х років.
Отець Дам’ян Габорій зазначив «Громаді», що в неділю християни всього світу вшановували подію Зіслання Святого Духа, яка сталася на 50-й день по Великодню. А в понеділок вони святкують день Пресвятої Животворної Трійці, коли в особливий спосіб почитають Бога-Отця, Бога-Сина, Бога-Духа Святого. За словами священика, у цей день в багатьох регіонах України зазвичай прикрашають помешкання зеленим вітям, наприклад, липи чи берези.
Говорячи про настрої в Україні, о.Дам’ян підкреслив, що у важкі часи український народ завжди об’єднувався: «Це – мудрість народна. Вона проявилася на останніх президентських виборах, коли люди зрозуміли, що не можуть бути два тури, а потрібно обрати такого кандидата, який переможе в першому, тобто наш народ виявив свідомість у сенсі духовної, національної та політичної ідеї. Я вважаю, що будь-яка проблема повинна вирішуватися через об’єднання, починаючи з сім’ї, роду, сусідів, різних прошарків громади і закінчуючи суспільством. Українська греко-католицька церква намагається допомогти у певний спосіб нашим співвітчизникам, які через окупацію Росії в Криму та війну на Сході України змушені залишати рідні домівки. Цікаво, що у Криму татари дуже толерантно поставилися до наших братів-християн головно із УПЦ Київського патріархату, храми яких окупаційна влада закриває чи виганяє із власних приміщень, а мусульмани пускають їх проводити богослужіння в їхніх культурних спорудах. Це дуже важливо. Ми не можемо нині сказати, що в Україні є якісь проблеми на міжконфесійному рівні, адже коли пропонується мечеть для християн, то це можливо тільки в такому толерантному суспільстві, як Україна. Із моїх шести товаришів, греко-католицьких військових капеланів, у Криму залишився працювати тільки один, тому що решті погрожували фізичною розправою чи ув’язненням з боку російської влади... Однак на заміну тим священикам, які виїхали, послали інших отців, щоб вони могли служити в релігійних громадах, які залишилися. Тобто душпастирського переривання служеб у греко-католицьких парафіях Криму, наскільки мені відомо, нема. Більше проблем із новою владою все-таки мають православні Київського патріархату: у них значно більше громад і зведених церков, а греко-католицькі храми тільки почали будуватися – десь поставили фундамент, десь почали зводити стіни. Це не так впадало у вічі окупаційним властям. Усе-таки набато більше проблем на цей час у наших православних братів із УПЦ КП. Але сподіваємось, що все буде добре, і правда переможе».
«Громада» звернулася до отця Володимира Ковтика з Ужгорода більше розповісти про парафіяльний хор «Усіх святих». Панотець повідомив, що колектив заснували у 2008 році:
– Як на мене, виступає хор досить вдало, тому що є великий творчий потенціал, адже в основному співають молоді люди. Для нашого храму є великим даром від Бога отримати такого талановитого і підготовленого у професійному плані диригента, як пані Світлана Глеба, яка до того і сама прекрасно співає. Її життя нерозривно пов’язане з музикою. І, звичайно, ця обставина впливає і на хор у цілому – він добре звучить, є перспектива для росту. Тому я вдячний за цю велику ласку Бога, тому що хор і його керівник є такими явними дарами для нашої церкви, які дуже важко переоцінити.
– Як часто збираються хористи і чи стоїть на порядку денному питання виступів на широку публіку?
– Хор проводить репетиції два рази на тиждень. Щонеділі він співає літургію , а щоп’ятниці у храмі звучать так звані стародруки, які виконувалися й тут. Серед них є музика XVI-XVII століття, абсолютно, як зауважила пані Ярослава Хортяні, європейська по формі, адже тоді зв’язок із Європою був безперервним, хоча за змістом це є українська музика із відомих монастирів, у тому числі й Печерської та Почаївської Лаври. Ця традиція вживання стародруків є до певної міри втрачена, через те ми намагаємося її відновити. Ми не ставимо мету якого виділитися серед інших, просто хочемо показати, що наші предки справді були духовно багаті люди. Це дуже великий національний і духовний скарб українського народу. Це надбання ми не повинні втратити, аби люди, піддані секуляризації і споживацьким настроям, відчували, що духовне для нашого народу було першочерговим, в основі щоденного буття. Сучасну людину, яка відвідує наші літургії, нерідко проймає до самої глибини нутра, тому що це не музика в звичному сенсі цього слова, це – дія Духа Святого. Щодо виступів на широку публіку, треба сказати, що наш хор і не задумувався з метою концертної діяльності. Він бере безпосередню участь у житті нашої парафії – співати літургії, спільні молитви під час щотижневих і святкових богослужінь у храмі. Хоча їздити теж вдається: ми були на екуменічному фестивалі у Кошицях (Словаччина), співаючи в обласному оперному театрі, побували в краї Гайду-Дороґ на одпусті у м.Марія-Повча (Угорщина), їздимо по Закарпаттю й Україні.
– Чиї твори зазвичай виконують хористи?
– Співаємо ми також і українських, європейських композиторів таких, як Стеценка, Кошиця... Київська композиторка Вікторія Польова написала для нашого хору нову музичну основу літургії Івана Златоуста. Я сьогодні сказав вірним, що це Дух Святий користався пером і здібностями пані Вікторії. Річ, написану нею, досить складно виконувати у професійному плані, але хор із завданням упорався.
– Хто займається пошуком стародруків та їх обробкою?
– Це роблять монахи-студити зі Свято-Успенської Унівської Лаври (с.Унів Перемишлянського р-ну Львівської області, -Ред.). Конкретно ж ідеться про ієромонаха Луку, який запропонував нам співати ці стародруки. Він їх особисто досліджує в старовинних ієрмологіонах в одній зі Львівських обласних бібліотек і вміє їх музично озвучувати з книг церковних пісень, так званих осьмогласників, тощо.
У нашій спільній розмові з отцем Володимиром також узяла участь київська композиторка Вікторія Польова, яка плідно співпрацює з ужгородським церковним хором церкви «Усі святі». «Громада» поцікавилася в неї, у чому конкретно це проявляється. Ось що відповіла пані Вікторія:
– Я давно знайома зі Світланою Глебою ще до того, як вона стала керівником цього хору. Впродовж 15-ти років або навіть і більше нашої співпраці у нас з’явилося багато спільних проектів у сучасній музиці. Але коли вона за порадою отця Володимира запропонувала мені написати свою музичну версію літургії Івана Златоуста, я зрозуміла, що повинна це зробити. Раніше видавалося на те, що я ще не готова до такої праці. Зіграло важливу роль те, що до мене звернулася близька і дорога мені людина, якій я довіряю. Про таке можна було лише мріяти. Коли ми говоримо про подібні речі, треба розуміти, що це не зовсім композиторський процес. Я відчувала у процесі написання якесь особливе внутрішнє горіння серця. Можливо, це було найсильніше переживання у моєму житті. Я дуже вдячна і Світлані, і отцю Володимиру, що вони дали мені таку можливість. У процесі роботи сили мені додавали молитви. Крім того, я розуміла, що пишу не для концертного виконання, співи не будуть супроводжені оркестром. Тобто я іншим чином себе душевно настроювала. Хор дуже добре виконує літургію. Але це тільки початок.
У Світлани Глеби ми запитали про особливості роботи з хором, його склад, середній вік солістів і плани на майбутнє.
– Коли мені запропонували працювати з колективом, я прийшла у храм і зустріла багато молодих людей, навіть підлітків ще по 14-15 років, були і старші – всі вони вихованці отця Володимира та його дружини Вікторії з недільної церковної школи. Ніхто із них і не мріяв співати на 2 чи 3 голоси і більше... Діти, які не мають музичної освіти, спромоглися на надзвичайні речі. Уже вкотре я переконуюсь, що у всьому проявляється сила Духа Святого і Божа воля. Це і щасливий момент створення колективу, знайомство з автором музики, зустріч із потрібними людьми. Бог звів нас усіх разом до спільної роботи для слави Господньої. Діти, які не мають прямого відношення до музики, крім двох чи трьох, люблять виконувати таку духовну музику, вони переймаються нею через свою глибоку віру і розуміння. І це допомагає не тільки відтворювати в озвученні музичному ці пісні, але й передавати і розкривати зміст церковного богослужіння. У нас у хорі співають 19 чоловік, іноді трошки менше, адже життя не стоїть на місці – хтось виходить заміж, хтось одружується, люди переїжджають, але кістяк основний зберігається.

Наш кор.