ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

17 січня в культурно-мистецькому центрі відомого в Угорщині курорту міста Гайдусобосло пройшло відкриття виставки робіт художників з України та Словаччини. В основному це були картини, намальовані під час пленеру, який організували з ініциативи колишнього першого Посла України в Угорщині Дмитра Ткача та угорського мецената Мікловша Інанчі.
Цей мальовничий курорт на сході Угорщини вже кілька десятків років, крім, власне, відпочиваючих угорських громадян та туристів із-за кордону, приваблює до себе і численних митців як вітчизняних, так іноземних, додаючи їм живої та світлої творчої наснаги. Зазвичай художники збираються тут на своїх пленерах, де обмінюються досвідом та ідеями, а також утілюють свої задуми у деяких нових картинах.
Маємо нагоду представити нашим читачам двох активних співорганізаторів останнього пленеру художників у Гайдусобосло.

Як виникла ідея поїздок на пленери в Угорщину?

Андрій Чебикін, ректор Національної академії образотворчого мистецтва й архітектури, народний художник України, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка, академік, професор: «Все сталося доволі спонтанно. Особисто я потрапив на тутешні пленери митців понад 20 років тому. Тоді це були великі міжнародні групи у складі японців, американців, ізраїльтян, українців та інших художників із-за кордону та країн колишнього СРСР. Мене привіз сюди мій друг Андрій Бокотей. Наприкінці 1990-х років пленери проводив прекрасний майстер пензля академічного рівня Дюла Мадарас. Він часто бував на подібних пленерах в Україні, любив і цінував українське образотворче мистецтво і наших художників. Але передчасна смерть Дюли Мадараса, на жаль, позначилася і мистецьких зв’язках між національними творчими спілками Угорщини та України, зокрема українські художники перестали їздити на пленери в Гайдусобосло. Відновилися ці поїздки лише завдяки першому Послу України в Угорщині Дмитрові Ткачу. Він мав чимало друзів і знайомих серед угорських меценатів та інвесторів, які не дали згаснути добрим мистецьким традиціям. Цього року нас приймали в чудовому сучасному готелі «Золота сім’я». Тут працюють художники з України та Словаччини. Є плани на майбутнє запрошувати до Гайдусобосло з сусідніх країн Карпатського регіону. Однак поки організатори вивчають ситуацію, ставку робитимуть на приїзд українських митців.

Чим це можна пояснити?

Так склалося, що ми сюди постійно приїздили, пан Інанчі ставиться до нас дуже прихильно, за ці останні 6 років ми стали добрими друзями. Йому сподобалося українське мистецтво. Спочатку виставку робили в конференц-залі готелю «Інн». А цього року ми розгорнули українську експозицію в новозбудованому міському центрі культури, де плануємо влаштовувати великі виставки і запрошувати друзів із усієї Європи.

На чому ґрунтується Ваш оптимізм?

Пан Мікловш Інанчі підтримує ідею проекту розширити число учасників щорічних мистецьких пленерів за участю художників із країн Карпатського регіону, тобто зі Словаччини, України, Польщі, Чехії та Румунії. Цей проект ще можна назвати програмою культурно-мистецької співпраці, коли кожна країна матиме можливість прийняти естафету чергового пленеру завдяки фінансуванню та підтримці пана Мікловша Інанчі. Обриси проекту вже з’явилися під час нашої спільної розмови. Більше того, укладено угоду між Національною академією мистецтв України і НАМ Угорщини. Крім того, є угоди з Національним університетом образотворчого мистецтва в Будапешті. Також за сприяння доктора М.Інанчі майже 5 років ми успішно співпрацюємо з НАМ Угорщини та Академічними навчальними закладами цієї країни.

Які маєте враження від нинішнього пленеру? Можете назвати прізвища його учасників і в яких жанрах представлені їхні роботи?

Цього року сюди приїхали митці з України з Києва, Вінничини, Закарпаття та один маляр зі Словаччини, всього 8 художників, що представили свої творчі доробки в царині живопису і графіки. До речі, виставка – досить велика, як на мене, і, в порівнянні з попередніми роками, нинішня експозиція – найпрофесійніша і найвагоміша.

***

Відтак своїми враженнями від роботи мистецького пленера у Гайдусобосло поділився Андрій Андрійович Бокотей – ректор Львівської Національної академії мистецтв, народний художник України, професор, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка:
«Це вже шостий пленер з ініциативи нашого великого друга пана Дмитра Ткача і за фінансування не менш щирого та відкритого друга і мецената Мікловша Інанчі. З кожним роком ці пленери еволюціонують кількісно та якісно. Маємо змогу працювати в прекрасних умовах, поєднавши відпочинок і творчу працю а також представити свої роботи на суд місцевого глядача та гостям Гайдусобосло. Це дуже вишукана і до великої міри інтимна експозиція, яка припаде до душі і мистецьких смаків відвідувача».

* * *

На запитання часопису «Громада» погодився відповісти і Дмитро Ткач, професор, доктор політології, проректор університету економіки і права «Крок».

Пане Дмитре,в іпостасі співорганізатора пленерів якою уявляєте собі у майбутньому роботу українських художників на вільному курортному повітрі у Гайдусобосло?

Я дуже радий знову і знову повертатися до Угорщини. Тішуся також із зустрічей із свом прекрасним другом Мікловшем Інанчі та його чудовою сім’єю. Адже разом із ним ми продовжили добрі традиції попередніх пленерів. І ось вже вшосте ми збираємось у Гайдусобосло. Нинішній пленер має статус міжнародного, тому що, крім українських художників, тут працює і професійний майстер із Словаччини – Юрій Ткачик, який закінчив Львівську художню академію. З нами також працюють знані люди – митці і громадські діячі, два ректори, два академіки, президент Академії мистецтв України.

Як би Ви визначили завдання таких пленерів?

На мою думку, митці не тільки працюють тут над створенням своїх нових картин: вони спілкуються, обмінюються ідеями, будують плани на майбутнє. Надихає їх на це чудова атмосфера курортного міста Гайдусобосло, оточення і, не в останню чергу, чудові умови проживання. Не відкрию також великого секрету, коли висловлю думку про те, що організатори спільно з художниками прагнуть, аби Україна йшла до Європи у тому числі й теренами культури. На жаль, нині багато ведуть розмов про політику та економіку і мало акцентують увагу на культурі. Але якщо, припустимо, п’ять країн Карпатського регіону об’єднуватимуться в культурних зв’язках, ми вже будемо ближчі одна до одної, порозуміємось, адже мова культури ясна і доступна. Кажу це і як радник із міжнародних питань при Академії мистецтв України. Якщо ми інтегруємось в Європу через культуру до того, як набудемо статусу країни-члена Євросоюзу, то це вже буде велика справа. Оскільки я вже кілька років пішов із штату міністерства закордонних справ України, то тепер займатимусь культурною дипломатією.

Дякую за розмову!

Лілія ГЕМБІК