ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

Із 6-го до 9-го січня делегація Українського самоврядування Угорщини знаходилася на Покутті та Гуцульщині, що на Івано-Франківщині, в період святкування православного Різдва Христового. Угорські українці привезли гуманітарну допомогу для дітей з особливими потребами будинку-інтернату міста Коломия.
Угорські українці побували в Екотуристичному візит-центрі Карпатського національного природного парку в м. Яремче, де їх зустрів і взяв під особисте шефство директор цієї установи Володимир Слободян. Гості мали можливість отримати цікаву інформацію про край, природоохоронні території, ознайомитися з унікальною природою національного природного парку, оцінити архітектурні та культурні шедеври Гуцульщини та більше дізнатися про культуру та побут місцевих жителів.
Того ж дня, 6 січня, члени делегації відсвяткували у Яремчі незабутній і по-народному колоритний карпатський Святвечір.
Вранці 7 січня гості відбули в село Криворівню Верховинського району. Юрій Кравченко повідомив: «Це поселення називають серцем Гуцульщини, де віддавна і з великою любов’ю плекають народні традиції та культуру цього куточку Франківщини. У Криворівні свого часу жили і творили Іван Франко, Леся Українка, Михайло Грушевський та інші видатні діячі української культури й науки. На Різдвяні празники відчувався величезний наплив туристів, де вони могли насолодитися співом оригінальних святкових колядок».
Угорські українці побували на Службі Божій під проводом панотця Івана Рибарука у дерев’яній церкві 15 століття. На майдані перед храмом до присутніх з привітанням звернулися речник української нацменшини в Парламенті Угорщини і голова ТУКУ Ярослава Хортяні та голова ДОСУУ Юрій Кравченко.

8 січня делегація ДОСУУ відбула до міста Коломия, де відвідала дитячий будинок-інтернат для дітей з особливими потребами, відвізши туди чимало подарунків, які допомагають розвивати різноманітні творчі навики дитини, у тому числі, щоб заохочувати їх до рукоділля. У будинку-інтернаті працює музей, і час від часу адміністрація навчального закладу організовує аукціони, на яких здійснюють розпродаж кращих робіт своїх вихованців. Виручені гроші відтак переказують на потреби поранених українських бійців, учасників антитерористичної операції на Донбасі.
Вихованці інтернату потішили гостей з Угорщини різдвяними колядками та українськими народними піснями. Потребами цього закладу, до речі, чимало опікується генеральний консул Угорщини в Ужгороді Йожеф Бачкаї та почесний консул Угорщини в Івано-Франківську Василь Вишиванюк.
Відтак делегація з Угорщини поїхала в село Космач Косівського району, де у 18 столітті опришкував і загинув легендарний і нескорений народний месник Олекса Довбуш, щоб ознайомитися з унікальними народними традиціями цього села, подивитися чудові краєвиди і зарядитися незгасним патріотичним і волелюбним духом горян, які навіть у радянські часи не мали колгоспу.
«Перед відбуттям в Угорщину, на четвертий день поїдки, угорські українці відвідали недавно відкрите за участю статс-секретаря МЗС Угорщини Левенте Мадяра Почесне консульство Угорщини в Івано-Франківську. Під час зустрічі з паном Василем Вишиванюком ми почули розповідь про те, чим займається ця установа, про роботу угорської Недільної школи тощо», ‒ розповів Голова Центрального органу самоврядування в Угорщині Юрій Кравченко.

А ось якими враженнями поділилася з «Громадою» ще одна учасниця подорожі в Карпати Христина Шікк, голова національного самоврядування українців міста Вац:
‒ Я народилася на Львівщині, але мушу зізнатися, що така чудова поїздка в заповідні фольклорні куточки рідних Карпат запам’ятається багатьом із нас на все життя. Справжньою казковою сенсацією виявилося для мене те, як гуцули празнують у цьому краї православне Різдво Христове. Вразили мене оригінальні народні костюми у чоловіків та жінок, багатство кольорів на вишиванках, незабутні кептарики колядників та їхні топірці. Ніколи не забуду, коли після святкової літургії чоловіки як старші, так молодші, вийшли перед храмом і утворили велике коло. Колядників там було принаймні чоловік зо сто. Вони всі як один почали співати різдвяних пісень. Раз-по-раз цей гурт ритмічно підкидав у повітря топірці, спритно ловлячи їх.
‒ Невже на Львівщині колядують якось інакше?
‒ Ну, звичайно! Адже у нас область переважно заселена лемками і бойками. Це вже інші культурні традиції. У нас ідуть колядувати гурти молоді у складі хлопців і дівчат. А на Гуцульщині, і як я чула, на Закарпатті також, колядують тільки підлітки, парубки і чоловіки. Того різдвяного дня в горах була розкішна погода. Уявіть собі, вночі температура опустилася до мінус 20 градусів за Цельсієм. Удень трохи потеплішало – до десяти градусів морозу. Яскраво світило сонце, довкола все було засипано іскристим снігом. Але ми майже не відчували зимового холоду.
‒ А чим запам’яталися, власне, зустрічі з горянами?
‒ Це щирі та гостинні люди, які робили все, щоб ми почували себе як удома. Ми покуштували безліч домашніх страв – грибову юшку, голубці, вареники, різноманітні холодні закуски, тістечка, одне слово, всього і не перекажеш! Тому я дуже вдячна організаторам нашої поїздки в Карпати, бо ми потрапили на справжнє народне свято, де на нас радо чекали. Це перевершило всі наші очікування навіть при тому, що шляхові умови були досить складні – сніг, ожеледь, долання гірських перевалів. Хочу також висловити особливу подяку нашим водіям, які дуже обережно і професійно вели наш автобус, дотримуючись правил руху і техніки безпеки на таких непростих гірських дорогах.
‒ У дорозі не нудьгували?
‒ Та вже ж ні! Ми піднесено спілкувалися, колядували, жартували. Наш готель заслуговує на найвищу похвалу. Якщо хтось думає, що в Україні не вміють вести готельний бізнес, то вимушена сказати, що ці люди дуже помиляються. Навіть не всі угорські готелі дотягують до рівня того, де ми жили в Яремчі. Сподобалися меблі у наших номерах, ошатність кімнат, чистота і порядок. Смакували нам і готельні їжа й напої, було чимало горілчаних настоянок, виготовлених за оригінальними місцевими рецептами з додаванням трав і фруктів, а це, своєю чергою, позначалося навіть на кольорі.
‒ Як почувалися на відомому в Україні гірськолижному курорті Буковелі?
‒ Нас направду вразила розвинена інфраструктура цього місця. Я, щоправда, не бувала у Швейцарії чи Австрії взимку, тому не можу порівнювати. Але як на любительку, яка не катається на лижах, а тільки спостерігає за вправною молоддю та людьми середнього віку, скажу, що все було дуже чудово. Ми бачили зручні траси, працюючі канатні підйомники, пункти обігріву, місця для розваг і відпочинку, готель на готелі, ресторан на ресторані і, головне, силу-силенну відпочиваючих. Буковель, наскільки я зрозуміла, користується серед людей великою популярністю. Такі об’єкти, безумовно, потрібно розвивати і множити, щоб розвивався туризм і створювалися нові робочі місця для людей. Звичайно, відпочинок там аж ніяк не дешевий, як кажуть, не для пересічного громадянина України. Але з часом, якщо зроблять доступними ціни або будуть рости в людей доходи, то таких відпочиваючих, либонь, побільшає. Зізнаюся нишком, що і ми побули у Буковелі насилу кілька годин, бо цінники там все‒таки кусаються... Проте хоч побачили знаменитий український курорт.
‒ На батьківщині Олекси Довбуша побували?
‒ Це взагалі окрема історія. Село Космач, як подейкують, є найбільшим в Україні, бо воно зібране з багатьох хуторів-садиб. Крім Олекси Довбуша, як ми дізналися, там жили і мешкають інші відомі особистості і навіть герої визвольних змагань за незалежність України у повоєнний період. Я навіть не уявляла собі, де знаходиться той Космач, а тут раптом нагодилася ця поїздка і я на власні очі побачила одне з найвизначніших місць нашої народної живої історії. Бо ж як не крути, а все в Україні тримається на простих людях – їхній звитязі, волі, любові до традицій і рідного краю та держави. У Космачі нас також дуже добре по‒родинному прийняли. Нас запросили до невеличкого сімейного ресторану, власника який є подружжя італійця та українки. Нам розповідали, що ця жіночка працювала в Італії, але замість того щоб залишитися там, вона, вже у заміжжі з італійським чоловіком, повернулася в Україну! Він виглядав задоволений життям, хоча й не дуже балакає по‒нашому. Для приготували традиційні українські страви, проте у сусідньому залі готують їжу і за італійськими рецептами. Сюди навідується чимало місцевої молоді попоїсти піци чи спаґетті. Тут ми почули гру троїстих музик, і така ностальгія налягла на душу, що й не передати. Але хлопці так ушкварили наших запальних мелодій, що той сум геть розійшовся, як туман.
‒ Це ніби бальзам на рану?
‒ Я ото й кажу, що після тої поїздки в Карпати я кілька днів не ходила по землі, а наче літала. А мій чоловік-угорець побачив це вперше на власні очі і досі захоплено згадує про Українське Різдво в Карпатах. Вже вкотре переконуєшся у вірності прислів’я, яке стверджує, що всюди добре, а дома найкраще!

Наш кор.