Є люди, життя яких – подвиг, приклад для інших, свідчення того, що талант, даний Богом, своє покликання можна розвинути самовідданою працею, натхненням, силою волі й духу в любій ситуації, навіть вкрай тяжкій. До таких нескорених долею українців належить Микола Петрович Бідняк (01.02.1930, м. Торонто, Канада – 29.10.2000, м. Львів) – український художник із світовим ім'ям, талановитий живописець, графік, майстер релігійного станкового та монументального малярства другої половини ХХ століття. Головною темою його творчості була Україна. Далеко за межами Батьківщини, він належав їй серцем, а силою свого духу і волі натхненно викладав на полотнах думу про неї. З 1990 року Микола Бідняк жив в Україні, від 1992 він – член Національної спілки художників України. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1995), кавалер ордена Ярослава Мудрого V ступеня (2000). Професор Львівської Академії мистецтв. Він здобув прихильність та визнання свого таланту в багатьох країнах світу, про що говорять численні відзнаки і нагороди на міжнародних виставках. Твори геніального художника знаходяться в багатьох музеях світу та приватних колекціях. В Україні – у Національному художньому музеї України у Києві, Музеї-заповіднику Т.Шевченка у Каневі, Національному музеї у Львові та інших.
Життєвий шлях Миколи Бідняка пролягав через важкі випробування, часом нелюдські страждання, але водночас був осяяний Божим благословенням. Батько Миколи у 1923 році переселився в Канаду з буковинського села Ленківці (нині село Кельменецького р-ну Чернівецької обл.). У 1937 хлопець поїхав до батькових родичів на Буковину. Та доля склалася так, що в 1940 разом із сім'єю дядька він змушений був виїхати до Німеччини, щоб уникнути Сибіру. У 1945 році під час роботи на полі внаслідок вибуху міни Микола втратив обидві руки, було пошкоджено й око. У німецькому госпіталі скалічений п'ятнадцятилітній юнак вперше написав лист батькові в Торонто, затиснувши олівець в зубах. У 1950 йому вдалося повернувся до Канади, але за тиждень до повернення сина батько помер. Вистояти в фізичних і духовних випробуванннях, не зігнутися в своєму горі Миколі допомогла нестерпна тяга до малювання. Але тепер малювати талановитий юнак навчився вустами, тримаючи олівці та малярські пензлі в зубах. Завдяки підтримці доброчинця П. Зварича закінчив Інститут технології й мистецтва в Калгарі (1950-1954) й Онтарійський коледж мистецтв у Торонто (1955-1957). З 1958 року Микола Бідняк професійно працював у галузі живопису, графіки та монументального мистецтва.
У 1964 році Микола Бідняк став членом світової організації митців, що малюють вустами чи ногами, офіс якої знаходиться у Ліхтенштейні. Об'єднав таких художників у 1957 році відомий німецький митець Еріх Арнольд Штегман, який вміло володів пензлем і різцем, тримаючи їх устами. Завдяки підтримці асоціації Микола Бідняк брав участь у різноманітних виставках у багатьох країнах світу. Подорожуючи, художник побував у Мексиці, Іспанії, Швеції, Бельгії. Деякий час він жив в Угорщині (м. Мішкольц) у родичів дружини Ілони. Але всюди і завжди він залишався українцем, українське коріння стало визначальним для його художнього самовиразу, а любов до всього українського лягла в основу його багатогранної творчості.

В своїх живописних полотнах митець постійно звертався до історичної тематики, зображуючи давньоруських князів, козаків, січових стрільців. Цьому присвячені його твори «Довбуш» (1952), «Євген Коновалець» (1958), «Козак Мамай» (1960), «Гонта» (1965), «Княгиня Ольга» (1966), «Князь Володимир» (1968) «Гайдамаки» (1975) і багато інших. Природа Канади й Карпат в картинах митця зображена в стилі модернізму, зачаровує своєю величчю. Його натюрморти з привітними квітами й травами в архаїчних горщиках, рушники, композиції з овочами, що дають життєдайну силу, сповнені українського колориту і випромінюють душевність, спокій, ніжний затишок і лаконізм. В Канаді Микола Бідняк став відомим ілюстратором україномовної книжково-журнальної продукції (літературних та музичних творів, підручників, каталогів виставок тощо), сприяючи своїм талантом розвиткові видавничої справи на корись української громади. Здебільшого художник ілюстрував історичні оповідання, казки, вміло відтворюючи атмосферу тієї чи іншої історичної епохи. Твори Миколи Бідняка відзначаються фігуративністю образів, неповторністю, виразністю, витонченістю малюнка, неодмінним доповненням української орнаментики. Яскравим прикладом є його книжка для дітей «Життя Івана Мазепи» (Торонто, 1959), всі дванадцять аркушів якої виконані в техніці кольорової ліногравюри з використанням трьох кольорів – червоного, чорного та зеленого. Плідно працював Микола Бідняк і в мистецтві поштової листівки та марки, реклами і плакату, створюючи неперевершені оригінали.
Великим досягненням Миколи Бідняка як графіка є також ціла галерея портретів діячів української історії, культури та мистецтва. Серед цих творів вирізняються портрети Тараса Шевченка, Івана Франка, Маркіяна Шашкевича, Митрополита Івана Огієнка, політичного діяча й історика В'ячеслава Липинського, Кардинала Йосипа Сліпого, сотника легіону Українських січових стрільців (УСС) Івана Андруха. Найвідоміший з них – портрет Митрополита Андрія Шептицького, який був створений для плаката «Українська молодь – Христові» до молодіжного з'їзду, що відбувся в Канаді в 1964 році. Цей високохудожній твір був широко тиражованим впродовж багатьох років. У 1964 митецьотримав подяку та благословіння Папи Римського Павла ІV за Плащаницю, виконану ним для Папської Колегії св. Йосафата в Римі.
Особливе місце в творчості Миколи Бідняка посідає релігійна тема.. На основі синтезу візантійського мистецтва та давньоукраїнського іконопису він витворив власне бачення модерного іконописного образу. Удосконалюючи свій талант, художник був у постійному пошуку, невтомно працював над розписами іконостасів українських церков у Кітченері, Оттаві, Ванкувері, Калгарі та ін. Для української церкви Преображення (м. Кітченер) намалював вісімнадцять візантійських ікон. Ще в 60-х роках Микола Бідняк, як ніхто з інших майстрів, котрі розмальовували церкви в діаспорі, глибоко пройнявся дисидентським рухом в Україні, співпереживаючи зі своїм повірником, видатним поетом-політв'язнем Василем Стусом. Все це впливало на рішення образів, що наділялися глибокою духовною силою, емоційністю, живописністю. Так, образ архистратига Михаїла в Миколи Бідняка – образ мужнього воїна, вольового, сильного, непохитного. Постаті Христа й Богородиці – промовисто переконливі, сповнені внутрішнього світла. Особливу увагу звертають на себе руки святих – тонкі, із довгими пальцями, які ніби прагнуть пригорнути до себе весь світ. В знаковій іконі «Три Марії» іконописець в бразі трьох Богородиць – візантійського зразка, католицького і київської Оранти – закликає нас до духовної єдності навколо вічних людських цінностей та соборності України.
Миколу Бiдняка добре знала свiтова громадськiсть. Про нього писали в численнiй зарубiжнiй пресi, знiмали фiльми, лише для України вiн залишався невiдомим. Між тим, творчiсть його була глибоко нацiональна й патріотична: Сам митець наголошував: «Я гордий, що звуся українцем!», і ще: «Асиміляція розв'язала б усі проблеми. Та я був і залишаюся лише Миколою. І лише Бідняком». Він безмірно любив життя, мріяв бачити Україну вільною, визначеною у світовому рівні і незалежною.

Йшов час. У 1990 році доля подарувала митцю щасливу знакову зустріч з відомою львівською співачкою Марією Майчик, яка була на гастролях в Торонто. Художник любив музику, навіть мріяв колись бути скрипалем, мав чудовий голос. Прийшов на концерт, і, як каже пані Марія, «залюбився з першого погляду». Вона була для нього втіленням ідеалу українки, в якій вражали не лише вишукана врода, неповторний голос, а насамперед шляхетність душі й багатий внутрішній світ. І хоч Марія була значно молодша, заміжня і мала двох синів, Микола Бідняк не зміг не поїхати за нею в Україну. Звичайно, якби не його велике кохання до Марії, яка жертовно поклала на вівтар таланту митця своє особисте життя й співочу кар'єру, навряд чи Микола Бідняк зважився б після 50-річної перерви вирушити до батьківського краю. Невдовзі, у 1994, вони одружилися. «Найважливіше – це друг, що поруч з тобою. Життя було б зовсім іншим, якби в мене не було Марії. Вона допомогла мені знайти сенс життя і вернула нині в Україну», вважав художник. «Я поставила собі за мету повернути Миколу Бідняка Україні. Я знала якою великою постаттю він був на чужині. Він був Передвісником нашої Незалежності», – напише вона згодом в своїй книзі. Вона стала його Музою, його натхненням, продовжувачем творчої місії митця, першопрохідцем на шляху визнання художника в Україні. Саме Марія, усвідомлюючи грандіозний талант і велич митця, пише першу статтю про творчість Миколи Бідняка «В Україну повертають журавлі», організовує виставки, зустрічі, відкриває його геніальні нерукотворні шедеври для українців.
Працюючи по 16-18 годин на день, малюючи неймовірні речі у повен зріст, Микола Бідняк створив понад 3,5 тисячі робіт. Та найвизначніші твори свого життя художник звершив в Україні – це ікони «Ангел над Львовом» (1991), «Спас», «Богородиця», «Чорнобильська Богоматір» (1992), серія портретів, натюрмортів, картин, книга «Василь Стус. Поезія» в його оформленні. А ще – роботи, в яких він возвеличив Жінку – найпрекраснішу, ніжну і віддану, ім'я якій – Марія. Льів надихнув митця на створення картини-ікони «Ангел над Львовом», яка стала своєрідним символом міста. Ангел з золотою трубою в руках та великими крилами немов своїм покровом охороняє Львів, пролітаючи над його вежами й банями церков. Ікона Миколи Бідняка «Чорнобильська Богоматір» – шедевр, в якому сконцентровано всі переживання митця за долю української землі, показано планетарну відповідальність людства перед майбутнім і Богом. Кожна деталь ікони несе своє значення. Сам образ Богоматері іконописець подає стривоженим і скорботним, але мужнім і зібраним, готовим прийти на поміч своїй нещасній скаліченій землі й людям, захистити їх, заступитися. Недарма в праву руку Богородиці художник вкладає посудину з пахощами, якими умащували тіло її мертвого сина, віруючи, що Божа Матір допоможе вилікувати землю Чорнобиля. На її хітоні зверху – знак атома, на обох плечах – знаки радіаційної небезпеки. Чорнобильська Мадонна попереджує про глобальну ядерну небезпеку, беручи на себе наш біль. «Чорнобильську Богоматір» митець подарував Національному художньому музею України в Києві.
Його називали «Митцем від Бога», «Титаном духу», «Титаном українського іконопису другої половини ХХ століття».. Ієромонах Севастіян Дмитрух, голова комісії сакрального мистецтва Львівської архієпархії УГКЦ говорив: «Микола Бідняк дотримувався канонів сакрального мистецтва в малюванні ікон, але водночас випрацював свій стиль. Поєднав стиль неовізантинізму та модернізму й не втратив духу ікони. Коли в Україні не можна було малювати ікони, він це робив за межами України. Маємо неоціненний скарб другої половини ХХ століття, який творив Микола Бідняк». «Для України він – явище незвичайне, об'ємне і масштабне. Жив інтересами нашої історії, емоціями. Його весь час хвилював неспокій. Йому треба було пережити трагедію фізичну, аби здобути моральну перемогу», – відзначав Володимир Овсійчук, доктор мистецтвознавства, професор Львівської національної академії мистецтв, лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка.

Поет Маркіян Лубківський написав про Миколу Бідняка такі рядки:

«У небі полуночі Янгол летів
Над полем гнилої, замерзлої брукви.
Сіяли-цвіли міріади світів,
Восходили слова Господнього букви.
Складав з них слова: «Новаківський» і «Труш»,
«Кульчицька», «Никифор», «Холодний» і «Обаль»…
Спокуту свою попри сонмища душ
Поніс у розтерзане небо — Чорнобиль.
Крильми недвижимими аж ізнеміг,
Всю землю обняв, чи багата, чи вбога.
І Янгол заплакав: хоч прагнув, не зміг
Устами, як Майстер побачити Бога»..

Миколу Бідняка знають в Україні і як прекрасного педагога, професора Львівської академії мистецтв, як щедрого мецената. «Я дуже хотiв би бути громадянином України, – не раз i не двiчi говорив вiн. – Але кажуть, так багато українцiв тут є, що й мiсця немає. Але нiчого. Я маю час, терпеливiсть, i якщо це станеться, то буде для мене велика радiсть». Йому судилося десять років життя в Україні, чекав, що, врештi-решт, вирiшать питання його українського громадянства, але його мрія не збулася. 28 лютого 2000 року тяжка хвороба забрала життя великого митця-сподвижника, істинного героя українського духу. Марія Бідняк увічнила його образ у бронзі на Личаківському цвинтарі у Львові.
Наприкінці 2008 року у видавництві «Мистецтво» вийшла кольорова книга-альбом «Микола Бідняк. Живопис. Графіка», у якій зібрано 450 знімків картин художника та світлин з його життя. Обкладинку великої книги в 600 сторінок прикрашає картина-ікона «Ангел над Львовом». Пані Марія виступила упорядником та авторкою ідеї і концепції видання, яке вийшло трьома мовами – українською, англійською та німецькою. Допомагали їй в роботі над книгою її сини – Остап та Тарас Майчики. Текст до альбому написав доктор мистецтвознавства Володимир Овсійчук, передмову – Іван Дзюба. Есе про художника «Навічно в серці моїм...» написала Марія Бідняк, розкриваючи перед нами тернистий шлях митця – достойної, сильної духом Людини, сповненої палких почуттів і незламної волі. Україна вдячна Богові, що має такого сина.