ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

Після тріумфальних виступив у Чехії Капелла прибула до Відня. Післявоєнний Відень трохи розчарував співаків своєю дискомфортністю. З одного боку вражаюча архітектура міста – символ величі ще недавньої Австро-Угорської імперії, пусті магазини та пригнічені мешканці австрійської столиці. Але відчуття, що вони будуть виступати в найбільш музичному місті Європи брало гору, давало надію на успішні виступи
Всі побоювання чи переживання розвіялись після перших концертів. У віденській пресі почались з’являтись перші статті про Капеллу від професійних музичних критиків: Wiener Morgenzeitung (1919 липень) « Те що показали нам українці, було справді ошоломляюче…» Від непам’ятних часів співав цей нарід і витворив великий скарб пісень у яких малюються різно-народні його настрої і дуже часто висловлюються протести проти поневолення. Виконання цих пісень може представляти етнографічний інтерес або викликати національні почуття. Що нам показали українці було насправді ошоломляюче. Гурт, який може здобувати собі такий величезний успіх мусить мати велику силу мистецької індивідуальності або черпати свою силу з великого збірника розвиненого національного мистецтва. В українців обі можливості щасливо об’єдналися».
«Neues Morgenbbatt» (1919 липень) «Ми прийшли на концерт, щоб почути звуки народної мови, адже те, що ми почули, це не була жодна звукова гра, а це був звук минулого життя, мистетське представлення образу їх країни. Україна, яку сотнями літ гнобила московська тиранія, знайшла в музиці і в любові до музики ідеал свого освободження. Це прийшла до нас, пересичених модерною культурою, природа і музична давнина.»
«Neue Freie Press» (1919 липень) «Мова і музика українців заставляє шукати споріднення з великоросійством. Однак це дуже вороже споріднення, яке не бажає собі взаємної приналежності, ані спільноти. Тупому, богопідданому смуткові великоросів протиставить українське мистецтво веселість, оптимізм, повний свободолюбності й мрійливості. Кожне слово великого поета України Т. Шевченка це пісні волі і їх співають по всій Україні.»
«Wiener Mittagspost» (1919 липень) «В день, який можна було назвати днем розпачі для нас, появилися в нас перші гості – Українська Республіканська Капелла. Перші нитки перемир’я через країни і моря намагається зав’язати мистецтво, І у тому вітаємо ми цих дорогих гостей з подвійною сердечністю, що вони знайшли дорогу до нас і що привезли з собою правдиве велике мистецтво».

Під час свого перебування у Відні Капелла дала декілька концертів для українських військовополонених. Поряд з цим мусили чекати на візи в інші країни Європи.
Сам Олександр Кошиць, керівник-диригент хору займався діставанням грошей на наступні подорожі по Європі.
В Відні в той час був голод. Єдина відрада було купання в Дунаю та «Діана бад». На Дунай ми їздили зранку, відбувши співанку, і проводили там майже цілий день. Купаючись і гріючись на сонці. По вечорах коли не було засідань ради Капелли, я сидів у парку коли церкви Франка Йосипа і любувався водограями.» І ось несподівано Капелла дістала візи до Югославії, Італії та Швейцарії. Цікава історія вийшла з югославською візою. Представник Югославії згодився дати візу, але якийсь денікінський генерал перешкодив цьому, піднявши ґвалт, що члени Капелли російські сепаратисти. Італійську візу вони самі прострочили, так хор об’їхав майже весь світ, в Італії та на Балканах не були. До Швейцарії вирушили у жовтні. Проїжджаючи Тіроль, тут дали декілька концертів для італійського війська. Через день Капелла була в Базелі. Враження від казкової Швейцарії з її озерами, горами, водоспадами, майже стимулювали хор до найкращих виступів.
Базельський концерт у Швейцарії став початком їхнього тріумфу в Європі. Досить переглянути тодішні рецензії, щоб побачити майстерність хору оцінювали, як «нове явище в мистецтві». «Спосіб музичного виконання ставить нас перед цим хором, як перед Сфінксом: коли ж український нарід співає хоч на одну соту долю, так як цей хор, то ми стоїмо перед другим Сфінксом». Як писав сам О. Кошиць: «тих тріумфів, що їх дала нам Швейцарія я й досі не можу забути і ніколи не забуду. Пам’ятаю в Женеві, коли проспівали «Марсельєзу» в моїй аранжировці, піднявся такий ґвалт, що я прямо перелякався. Дами повискакували зі своїх місць і в екстазі ламали парасолі об естраду...». Різкий контраст із зруйнованою Україною, свідомість того, що це Європа, яка витворила тисячолітню музичну культуру, і чула все, що є найкращою у світі і що вона виказує нам таке призначення; думка про те, що нарешті здійснились мої завітні мрії і наша пісня виступила в широкий світ, мов казкова княжна і перемогла. Невимовне щастя і гордість за мій нарід наповняли в щерть душі і робили все, що я бачив і чув, чимось неймовірним... я раював від думки, що на мою долю випала честь показати усьому світі душу нашого народу – таку ніжну, таку могутню, таку елементарну, а разом і загадкову, як сама природа..... Голосом святою чистоти і небесною художньої правди залунала наша пісня в широкому в широкому світі; встала велика, могутня, життєтворча, як вічне сонце. І перед нею, мов електричне світло перед сонцем, загасло і потемніло все гинуче в мистецтві нещире, чим набита Європа і, так званий культурний світ. Зголодніла по художній правді людська душа, потягнулась до нашої пісні, мов до цілющого джерела, пила з неї нову силу, віднаходила в ній пісні свого чистого дитинства».
Такого натхненного письма О. Кошиць давно не писав. Рецензії які він наводить у своєму щоденнику підтверджують, що сам диригент і співаки буквально купалися у славі, яка прийшла до них в Швейцарії. Майже усі провідні газети та журнали Швейцарії захоплювались як вони підкреслювали українським чудом. «Tages Anzeiger» (23.X.1919., Zurich) писав «Майстерність з якою цей високо визначний диригент п. Кошиць тримає свій хор в руках на зразок майстерно трактованого, його найнепомітнішому рухові підлеглого пишного інструменту – є недосяжна .Щоб дійти до такої точності та певності треба було, щоб перед тим було витрачено силу підготовчої роботи, – інакше мусили б ми вірити в чудо».
Подивлялася Українській національній Капеллі і «La Tribune De Genuve” (23.Х.1919.) «Український хор полишить у нас глибоке враження майстерності, життєвості та музичності; і нарід, що є в стані дати таку маніфестацію мистецтва, дійсно заслуговує найбільшого зацікавлення з нашого боку.»
«Der Bund» (Берн 17.Х. 1919.) «Охоче балакаємо про себе, як про країну надзвичайних співочих товариств; під час вчорашнього концерту українського національного хору багато хто з наших «приятелів співу» мусів був чухати собі потилицю, приказуючи: нам ще треба багато вчитись…Коли український нарід передає справді такі твори мистецтва « ми стоїмо знову перед феноменальним явищем.»
Після півмісячних гастролей у Швейцарії нежданно, негаданно члени хору отримали візи до Франції, завдяки одному із французьких сенаторів друга України. Залишивши чистеньку Швейцарію, в Парижі було відчутно післявоєнне становище країни.
Перший концерт капели в Парижі відбувся 6 листопада 1919 року в залі «Габо». Попередній успіх в таких країнах як Австрія і Швейцарія надавали хорові та його диригенту бадьорості. Пройшов перший концерт блискуче «В співаків було прекрасне відчуття, що українська народна пісня нарешті залунала у самому серці культурного світа. І тільки вже потім хор дізнався що москалі (росіяни) готовили їм провокацію. Ось як описує цей випадок сам О. Кошись: «На нашому (українському) гімні повинен був піднятися крик і свист, потім повинен був встати промовець і звернувшись до публіки, запронувати їй покинути залю, бо концерт дають російські сепаратисти, вороги «єдіної, нєдєлімої», значить вороги Франції. Внутрішня тайна поліція дізнавшись про це зробила інтервенцію в російському посольстві скандал було попереджено. На концерті був шеф поліції і багато переодягнений поліцейських.»
Із щоденника О. Кошиць дізнаємось і про те, що подальші концерти Капелли у Франції були взяті під опіку самого, тоді дуже популярного генерала По, не зважаючи на постійні протести москалів. Попри всі провокації, які готовила російська еміграція українському хору, рецензії на концерті українського хору були знамениті. «La Comoedia” надрукувала статтю найгострішого і найсуворішого тодішнього французького критика Шарпанье, яка починається такими словами: «Великі жерці мистецтва приїхали в Париж послужити красі...які це інші люди і як далекі вони від нашого жалкого душевного стану; яка в них велика і сильна віра...якщо російська мелодія в дійсності виявляє безнадійність, національне українське мистецтво залишається завжди здоровим з іскрами веселості.»
«Correspondance Navas» (7.ХІ.1919) написала «Концерт українського хору, який нам вчора довелося чути в залі Габо, був таки справді одною з найбільш оригінальних та найбільш видатних подій на полі мистецтва...ці чудові співаки чітко відбувають в собі голос і душу українського народу, могутнього в своїй простоті і ніжного в його меланхолії.»
В Парижі капела дала два концерти .Другий концерт був загальним тріумфом української пісні у Франції. Дочка відомого французького політика Клеменсо обіцяла свою допомогу – провести ряд концертів в Гранд-Опера і Сорбона. Вона підтвердила, що весь вищій паризький світ говорив в той час про українців.
Від 17 листопада до кінця 1919 року Капелла давала успішні концерти у Франції. Вони презентували українське мистецтво в Бордо, Тулузі, Марселі, Ніцці, Монте-Карло, Ліоні та знову у Парижі. Великий успіх – французька критика називала українській хор першим у світі. Першого січня на самий новий рік Українська Національна Капелла виїхала до Бельгії, де більше півмісяця проходило надзвичайне турне Капели, яке розпочалось спочатку у м. Льеж, потім Брюссель та Антверпен. Чим цінні рецензії, поданні бельгійськими критиками це те, що в них не тільки прославляється українське співоче мистецтво, а із цих рецензій Бельгія вперше почула про країну – Україну, її домагання стати вільною, захистити своє право на існування, як незалежної держави.
З цього приводу «De Gazet»(31.І. 1921. Антверпен) написала: «Чи може хто не будь уявити собі, щоб фламандський хор проспівав у Києві деякі з наших старих чудових пісень, що пояснити українцям, що десь над північним морем живуть фламандці, яким тяжко доводиться боротись за їх мову і права. В нас посміхаються при одній думці про те. Але коли український хор оголошує концерт в Антверпені, то найбільша заля замала, щоб помістити всіх зацікавлених, чому? Даремно про це питати. Чи маємо особливі інтереси до цього козацького краю? Чи симпатизуємо з ними тому, що їм багато доводиться боротись за вільне існування?»
Ми ледве знаємо цей край: навіть сотня з тисяч слухачів не змогла дати правдивих інформацій про Україну. Сьогодні вона існує, Але що буде з нею завтра? Тепер іде в ній тяжка боротьба. І багато небезпек погрожує ще на жаль так молодому народові. Але є групка українців, які із співами подорожують по світі. Це Чудово, один уже тільки факт цього заслуговує глибокого подиву і пошани. Це подібне до христового походу. Немає промов, не роздають брошурок, ні мапи, ні промови тільки співають… Коли всі українці так співають, як члени цього хору, тоді цей нарід вартий більше ніж своєї волі.»
В місті Льеж приймали українців чудово. Королівське товариство ім. Гретрі закидало співаків квітами. Критика висказувала якнайбільше своє захоплення і писала:
«Journal De Liege» (08.І.1920.) «Якщо спів має сили перемоги, брати українці можуть бути горді, – вони завоювали своїми піснями Льеж.»
«National Liegeris» (08.Í.1920.) «Яка Чудова музика, як висловити те, що переживаєш, слухаючи її? Це вітерець , що дихає в степи, або шумить у голках сосон, або повільно відпочиває на полі під полудневим сонцем; це рев завірюхи, або гуркіт бурі; це релігійний голос, що несеться з-під склепіння собору зі звуками величезних органів; це спів бабусі над колискою дитини. Це вираз життя всього молодого народу, щасливий нарід, що має таку солодку музику.»
На українське Різдво Українська національна Капелла виступила в Брюсселі в оперному театрі, куди прийшла вся політична еліта Бельгії на чолі з Прем’єр міністром Вандервельде. Публіка зробила овацію, коли почалися промови вже після першого відділу концерту. Бельгійці засвідчували про повагу та симпатію до України, «бо добре знають що таке неволя і як боротись за волю». На другий день в усіх часописах з’явились найкращі рецензії і при цьому на першій сторінці газет.
«Ла Газете» (Брюссель) «Я подивляв, як і більшість присутніх це мистецтво справді молоде і здорове. Який успіх для народної пісні! Яке щастя бути українцем!»
«De Scheide» Антверпен писала: «Повстань молода і гарна Україна, що так багато допомагала своїм народнім звичаям і мистецтву, стань як блискуча зірка на яскравому небі свободи. Пам’ятай, що ти завоювала глибоку симпатію перш за все фламандців, що Фландрія досить здібна, щоб зрозуміти тебе і з прихильністю і зі щирим побажанням кращої долі для твого народу, буде слідкувати за розвитком твоєї соборності і великої майбутності. Хай живе і буде великою Україна!»

(Продовження - у наступному номері.)

Підготувала Ярослава Хортяні