Українська берегиня Галинка Верховинка

Верховина – серце гуцульського краю, знаходиться на півдні Івано-Франківщини за 150 км від обласного центру, на р.Чорний Черемош (притока Черемоша), над рівнем моря піднята на 650 метрів, досить високо. Верховина (до 1962 р. с.Жаб'є) – найменший по населенню районний центр області, тут проживає близько 7 тисяч жителів, а в районі – 30 тисяч. «Ось Жаб'є – Гуцульська столиця», – писав колись про Верховину Іван Франко. Перша письмова згадка про Жаб'є відноситься до 1424 р.
Верховина прекрасна в будь-яку пору року. Навколо милі краєвиди Карпатських гір, кришталево-чисте гірське повітря, що аж запаморочує голову, пречудова гармонія природи й людини. Побувати тут, побачити цю красу, набратися сили – мрія кожного українця, і не тільки. А вже хто живе там, сам знає про свою силу й велич, бо наповнений тією гармонією досхочу. А живуть тут гуцули. З сивої давнини дійшли про них легенди й перекази. Гуцули видавались дивним мандрівним міфічним народом, гордими горянами, наділеними своєрідною культурою, особливим діалектом, строями. Вони оспівані поетами, прославлені в художніх образах. Прикро, що в наш час швидко втрачається ця самобутність і колорит гуцулів. Тож кожний відважний і натхненний в своїх поривах до збереження і пропагування народних традицій краю заслуговує на визнання і пошану.
Серед таких людей – талановита поетеса, збирачка народного фольклору і гуцульської старовини, українська Берегиня Галинка Верховинка (Галина Яцентюк). Верховинка – це її псевдонім, який вона обрала невипадково, присвятивши своє життя, свою творчість рідному краю, де вона народилася, виросла, де пройшли 50 щасливих років її життя. Привітна садиба-музей пані Галинки розташована у мальовничому с.Ільці, поруч з Верховиною. Про своє народження вона розповідає так:

«Рознеслася в Верховині весела новина:
У Василини та Івана родилась дитина...
Виростала на потіху, швидко підростала,
А гуцульські співаночки з молоком вбирала...
Хоч не росла у розкошах та дружна родина,
Та співанок не злічити – знала мамка мила».

З дитинства виявляла Галинка хист до поезії, неодноразово брала участь у місцевих і Міжнародних конкурсах та фестивалях, друкувалася в газетах, а ще вишивала й співала. У 1979 р. закінчила середню школу в Верховині, потім Чернівецький кооперативний технікум, працювала бухгалтером, була приватним підприємцем, тепер займається зеленим туризмом, пропагуючи на практиці свій чарівний гуцульський край. У 17 років зустріла своє перше і справжнє кохання, і вже промайнуло 30 років подружнього життя з п. Василем, виросли гарні донька й двоє синів, підростає троє внучат. З нагоди 50-річного ювілею вийшла друком її авторська книга «Карпатське перевесло», яку редагувала керівник БО «Розточани», член ради Української Асоціації письменників Галина Фесюк. В ній зібрані літературні доробки самобутньої гуцульської поетеси: прозові твори, вірші, співанки, смішні гуморески. Один з віршів Галинка Верховинка присвятила своїм власним віршам:

Мої вірші

«До вчора переконана
була,
Мої вірші і лише
для себе пишу.
Та вчора було
сказано мені,
Що гріх я маю,
коли так залишу.
Вірші твої належать
не тобі.
Хіба твій син завжди
буде з тобою.
Вони, як діти,
що зросли
Теж хочуть бути
вже самі собою.
Вірші також, як
в вирій журавлі,
Летіти хочуть від
твого порогу
Ти їх у світ сама
благослови,
І відпусти їх,
відпусти в дорогу.
Когось вони зігріють
у журбі,
Комусь поможуть,
як важка година.
А ти за них лиш
тільки порадій,
Як пораділа би за
свого сина...»

У своїй гуцульській садибі Галинка Верховинка організувала справжній етнографічний музей, де, при сприянні і допомозі сім'ї, зібрала більше 500 експонатів.
Про свій домашній музей з любов'ю розповідає сама пані Галинка так:
«Поштовхом до створення музею став один випадок. Коли внучці було 5 років я вбрала її в гуцульський одяг, а вона на запаску сказала, що то спідничка. Після цього я вирішила – мої внуки будуть знати, що і як називається по-гуцульськи. І де б вони не проживали, щоб пам'ятали і впізнавали свої строї, знали звичаї і традиції краю.
Експонати збирала на протязі 5 років. Тут знаходяться речі не тільки моєї родини, довелося багато купувати в своєму і інших районах, вклала досить багато грошей. Тепер серед музейних експонатів є ткацькі верстати, ткані гуцульські ліжники, килими, багато рушників, більше 40 вишиванок з усієї Гуцульщини, жіночі та чоловічі головні убори, пояси, взуття, різноманітне хатнє збіжжя і багато іншого.
Також є унікальні речі. Наприклад, стародавня БАРТКА (топірець) мого вітчима, який перейшов йому у спадок від діда. То можете порахувати скільки то років пройшло. Якщо вітчиму було 83 роки і він помер три роки назад, то його татові було на років 30 більше, а дідові відповідно ще десь на 30 років більше, то по простому арифметичному підрахунку цій бартці 140 років!
Є в музеї ПЕРЕМІТКА – жіночий головний убір. Йому більше 120 років. Речей вже назбиралося стільки, що нема де класти. А ще хочеться багато чого придбати, щоб показати все те відвідувачам мого музею».
В музей до пані Галинки часто навідуються школярі, яким вона показує майстер-класи по прядінню, ткацтву, вишивці. Тут проходять українські традиційні свята, наприклад, Андрія, Різдво, новорічні свята. Старші збираються в музеї-світлиці на літературні вечори. Приїжджають на екскурсію друзі, молодь з ліцеїв, туристи. Багата душею і серцем Галина Яцентюк завжди рада людям і спілкуванню з ними. Вона привітно зустрічає всіх давніми гуцульськими співанками, коломийками, яких у неї, як каже сама господиня, назбиралася повна ТАЙСТРА (торба). Розповідає про давні гуцульські звичаї й традиції, читає свої власні вірші та гуморески. Також завжди радо пригощає чимось надзвичайно смачним з гуцульської кухні. Ще пані Галинка, показуючи своє зелене довкілля, може навчити розбиратися у лікувальних властивостях цілющих трав, небайдужа й до екології свого краю, про що свідчить її вірш на захист Черемоша.

Спасіть, люди, Черемоша!
Спасіть, люди, Черемоша!
Прошу Вас, благаю,
Бо не буде Вам спасіння ,
У рідному краю…

Бо не буде Вам прощення
Від дітей і внуків,
Як не буде у Карпатах
Його води звуків…

Берегами Черемоша
Опришки ходили,
Що би його захистити,
Устануть з могили…

Землі наші попродали.
Ліси сплюндрували,
То лишилось, щоб в гуцулів
Ще воду забрали...

А "чинуші "стараються
Набити кишені, схаменіться,
Бо лишиться грудка
Землі в жмені…

Ви потічкам та річечкам
Вирок підписали, щоб
У ржаві, чорні труби
Їх води загнали...

Народ терпить та накінець
Як розправить крила,
То як воду в час повені
Спинити не сила!!!

Часто поетеса виступає з концертами у санаторіях, культурно-освітніх закладах, школах. А коли бачить людські очі, повні сліз від зворушливої поезії чи сміху від гуморесок, це для неї – найвища нагорода. Доброзичлива і відкрита серцем, легка і розважлива в спілкуванні, завжди так просто і ласкаво душу тобі заспокоїть, настрій підніме, і ти вже інший, бо отримав у подарунок щирий заряд верховинської енергії і сили від справжньої української Берегині Галинки Верховинки. Щастя-радості Вам, міцного здоров'я й творчих успіхів, пані Галинко!

Надія Музичук