ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

До вашої уваги пропонуємо рубрику “З піснею через світ”, в якій ми будемо подавати матеріали про легендарні виступи у світі Української Республіканської Капели від 1919 до 1923 року. Маємо надію, що у кожного українця, який не байдужий до нашої мови, української народної пісні прокинеться почуття гордості за наших “маловідомих”, але славетних попередників, котрі показували світові надзвичайну красу нашої пісні, як великого документа історії культури українського народу. Хор під керівництвом Олександра Кошиця виконав свою місію – на весь світ вперше прославив українську народну пісню – частину культури нашого народу. Завдяки їхнім виступам Європа та Америка зрозуміла справжні і справедливі домагання українського народу – бути вільним та незалежним!

Світ почув українську пісню

Олександр Кошиць (роки життя і смерті 1875-1944) – легендарний український хоровий диригент, композитор та етнограф, автор щоденникових записів “З піснею через світ”. Ці записи стали своєрідною повістю-хронікою про турне Української Республіканської Капели, створеної у 1919 році з ініціативи Симона Петлюри. Він доручив Олександру Кошицю й Кирилу Стеценку створити Капелу з метою пропаганди у світі українського національного музичного мистецтва. “На авдієнції Петлюра звернувся до О.Кошиць: “За тиждень щоб була організована Капела, а то – добавив жартуючи, - розстріляю”.
У своїх спогадах О.Кошиць згадує тріумфальний період гастролей (1919-1923 рр.) Української Республіканської Капели майже у всіх країнах Європи а також на Американському контингенті, зокрема у США, Мексиці, Бразилії та Аргентині. Взимку 1919 року Капела, майже без засобів існування, разом з урядом Української Народної Республіки покинули Україну без надії бодай колись повернутись додому.
Протягом 4-х років подорожувала Капела по світу, прославляла українську пісню, відкривала перед чужоземцями правду про волелюбний український народ. Під час подорожі Капели О.Кошиць вів щоденник, доповнюючи його ще більш цінними свідченнями своєї епохи, численними рецензіями на виступ Капели, котрі були надруковані в газетах і журналах різних країн Європи та Америки. З цих рецензій ми дізнаємося, як сприймали виступ Капели у світі. Це справді нескінченний потік дифірамбів українським співакам та їхньому диригентові.
Найкращі похвали хоровій Капелі звучали з уст професійних музикознавців, музикантів так і з боку пересічних громадян, яким випало щастя слухати Українську Республіканську Капелу під керівництвом Олександра Кошиця.
Вертаючись до витоків створення Капели, зі щоденника дізнаємося і про тодішні історичні події, які мали вплив на невтішне майбутнє молодої незалежної Української держави (УНР).
Капела була створена за дуже короткий час, після чого Директорія (тодішнє керівництво Української держави) видала законопроект про неї, і в суботу, 25 січня, він появився у Державному віснику за день до приходу більшовиків у Київ, тобто 26 січня 1919 року. О.Кошиць виїхав із Києва. Він дивився на рідне місто, таке гарне, таке близьке його серцю. Тоді Кошицю й на думку не спало, що покидає Київ назавжди. Ось що він пише про свої почуття: “Не хотілось вірити, що завтра тут почнуться мордування, насильства й розстріли ні в чому не повинних людей, які також, як і я, люблять Київ і сплять тепер спокійно, не знаючи, що і місто, і вони самі уже приговорені”.
Капела наздогнала свого керівника тільки через 12 днів у м. Кам’янець-Подільському, де і розпочалися перші репетиції Капели: “На першій співанці Капела зробила на мене прямо страшне враження: Партії не розмірні співати не вміють. Але приходилось братись і за цей хлам, бо інакше залишилось відмовитись від справи”.
Одна думка мучила диригента Капели: як добратися до Європи, щоб виконати свою місію. Отож, наприкінці березня 1919 року з Кам’янець-Подільського Капела вирушила до Галичини. Без грошей, без хліба, в холод вони добралися до Станіслава (м.Івано-Франківськ).
“Життя наше в Станіславі було дуже добре. Громадянство відносилося до нас надзвичайно гарно. Воно чудово пізнало зразу, яку пропогандивчу ролю може відіграти в Європі Капеля, носило нас на руках. Банкетам, прийняттям та промовам не було кінця! Братались з нами і навіть після одного концерту для війська, де було багато промов на нашу честь, нас закидали квітами і провели перед нами парадою якусь військову частину”.
Через три тижні з Станіслава Капела виїхала до Стрия. Тут, у Стрию, дала декілька концертів та співали літургію на Великодніх святах у церквах. Це були останні виступи на українських землях: перед ними лежала дорога до західної Європи, яка уперше мала почути український спів.
Проїхавши через усе Закарпаття та зустрівшись із декількома завзятими москвофілами, Капела в напрямку Кошиць вирушили до Чехії. Їхали з пригодами без грошей – тільки чеська чемність і гостинність допомогла їм добратись до Брно: “Пересадку мали в Брні. Місто вразило мене дуже, особливо готичний собор. Дивлячись на його стрункі башти, почуваєш, що в тебе виростають крила; чогось не вірилось, що я за кордоном, що ввесь жах остався позаду, що ми почнемо концерти, в можливість яких я не вірив”, – писав О. Кошиць у своєму щоденнику.
За короткий час перебування у столиці Чехословаччини Празі Капела з допомогою чеських прихильників української справи була приведена до пуття: одягнена, нагодована та розміщена в готелі. Почалася підготовка до концертів у Празі. Чутка, що перший концерт влаштують 10 травня і що перед цим відбудеться генеральна репетиція в громадському домі, скоро розійшлася по місту. На генеральну репетицію Капели прийшла майже вся музична еліта Праги.
Це були відомі музиканти такі, як король Чеських композиторів Новак, славнозвісний композитор-модерніст Ферстер. Зразу ж після генеральної репетиції 10 травня 1919 року (Venkov №110 ) дав першу рецензію на виступ Капели: “Продукції хору вітали одушевленими оваціями. Українцям кричали – “Слава” опісля ж і вони віддали глибокий поклін чеський музиці. Можна сказати прямо: “Veni, vidi, viсі”. Згідно з осудом присутніх найславніших знавців, стоїть цей хор своїм артистичним виконанням біля найліпшого, що ми коли-небудь чули, а своєю питоменністю і характером композицій і виконанням приносить прямо щось нового і величного”.
Після цього усі концерти Капели у Празі йшли з великим тріумфом, що також й підіймало національну свідомість членів Капели. “Вистачало тільки в місті сказати, що ти з українського хору, як тобі завжди було почесне місце... Усе українське стало модним в Празі.” Про українську пісню, музичну культуру, зокрема про хоровий спів Капели писали майже усі провідні журнали та часописи Чехії: Музичний журнал “Сметана”, газета “Трибуна”, “Реформа”, “Гудебні Рев’ю”, “Ludovi Novini”, “Venkov”. Один із найпопулярніших музичних журналів “Сметана” надрукував статтю під назвою “Українська Республіканська Капела”. В цій статті йдеться про глибоке народне мистецтво, в якому віддзеркалюється своєрідна чиста душа українського народу: “Гарна ця душа, гарне її мистецтво. Україна має свої старі традиції: це батьківщина славних козацьких братств, що донині вражають нас досконалим братерством своїх членів і своєю любов’ю до волі і до рідного краю, оборона якого була завжди найвищим завданням козацтва. Коли ж Україна була введена в склад російського царства і на правах колонії переживала все горе підневільного життя, коли не визнавали українців як окремий народ, ці характерні риси українця стали ще глибші, ще виразніші. Здорова сила українського народу не давала йому вмерти, вона прищепила йому вірну любов до рідного краю і до волі, але страждання зробило почуття українського народу ще гарячішим, ще чистішим ще більш людяним...
Отже, той хто пережив і відчув ці прекрасні співи української народної Капели, не може не любити України всією душею.”
Мешканці Праги буквально з перших днів полюбили спів української Капели, який вони прирівнювали до Божої молитви. Празька інтелігенція відкрила для себе нову культуру: “Слухаючи затаєним віддихом українського хору, з соромом ми повинні признатись, що стоїмо перед чимось цілком невідомим, що могло б уже багато років тішити нас, а наших композиторів повезти до нових напрямків і ідей, а принаймні навчити їх шанувати народне мистецтво і традиції. Наші мистецькі музичні кола, в більшості побувавши на концерті, здобули для себе досвід.” (Реформа 05.18.1919).
«Гудебні Рев’ю» за 9-10. VI. 1919 р. надрукували критику Ярослава Кршічки під заголовком “Українці прийшли і перемогли”, в якій автор підтверджує, що чехи не можуть конкурувати з українцями ні в співі, ні в голосах. Автор статті наголошує, чого можна повчитись в українців і що з усіх слав’ян українці найближчі чехам вдачею: “Тяжко руці писати критику, коли серце співає хвалу. Українці прийшли і перемогли, я думаю, що ми мало про них знали і тяжко кривдили їх, коли несвідомо і без інформації з’єднували їх проти їх волі в одне ціле з народом московським. Саме наше бажання “Великого Руска” є слабим аргументом проти природи цілого українського народу...»
“Українці прийшли, щоб показати нам своє уміння та ще більше – щоб співом розказати нам про свій нарід”, – так розпочинається стаття у музичному журналі “Сметана” (20.05.1919 р. Прага), а написав її Зденек Неєдлі. Його рецензія “Українці співають з найвищим мистецтвом” заслуговує уваги і тому, що його статті особливо підкреслюють співочий артистизм і техніку співу української Капели.
“Українці співають з найвищим мистецтвом, але ні на хвилину ми не маємо враження бравури, або неурочистости... Проте осягають вони того, що є найліпшим критерієм найвищого мистецтва: враження безпосередности, необхідности, природности і правди. Тим й то вони захопили так наше громадянство, бо при всій їх технічній досконалості, до чого ми звикли, їх мистецтво гріло душу своєю музикальністю”.
...Як Український хор співає! Його виконання під прекрасним диригуванням Кошиця прямо виключне в своїй дисципліні випрацьованності та вражаючій природності. Їхньому мистецтву можна лише поклонитися. Це є посольство з іншого світу, майже невідомого нам до цього часу, є квіткою з інших лугів, запах якої кохаємо з першого моменту.” (Lidove noviny 24.05.1919 р.)
Окрім критики в часописах, професор Зденек Неєдлі написав окрему книжку “Українська Республіканська Капеля”. Це дуже цінне видання, тому що це був перший голос закордонного авторитетного критика про українську пісню, музичну культуру, зокрема про хоровий спів. Після успішних виступів у Празі Українська Республіканська Капела вирушила в подорож по Чехії-Моравії, дала багато концертів з таким же успіхом, як і в Празі (Плзно, Олмоуці, Хрудімі, Турнові та ін.) Як писав у своїх спогадах О.Кошиць, Капелу сприймали в такому дусі, що самого Масарика не зустрічали так. Та коли вони рушили в дорогу до Відня, все населення міста Ічина прийшло проводжати їх: “Здавалось, що кидаєш близьких та рідних, з якими прожив все життя... На серці була солодка туга, а в очах сльози. Поневолі надходила думка: чи ще зустрінемо на світі таких людей, таку гостинність, таку приязнь, чи ще зворушить кого так наша пісня, як милих незабутніх чехів. Почуття глибокої симпатії та вдячности зосталось у наших душах назавжди. Як би то всі слов’яни любились між собою так, як можуть!”

(Продовження - у наступному номері.)

Підготувала: Ярослава Хортяні