АРХІВ
ГРОМАДИ

№3(131)
липень - вересень
2015 року

Зустрічі на озері Веленце

25 серпня, наприкінці останньої літньої зміни в таборі відпочинку для українських дітей на озері Веленце, неподалік обласного центру Секешфегервар, сталася помітна подія. Таборовиків із України відвідали високоповажні гості з угорського уряду, парламенту Угорщини, дипломати України, представники української меншини в Угорщині та угорських й українських мас-медій. Вони приїхали, щоб мовити до дітлахів напутнє слово, передати подарунки і побажати щасливої дороги.
Голова ДОСУУ Юрій Кравченко звернувся до присутніх із такими словами:
– Ми з великою любов’ю вітаємо всіх у цьому прекрасному курортному місці, де впродовж цього літа відпочивали українські діти. Але передусім хочу подякувати тим багатьом людям-керівникам та їхнім командам, які організували цей літній табір як з угорського, так і з українського боку. Давайте привітаємо їх оплесками за величезну виконану роботу заради цих дітей! Поіменно це – Міклош Шолтес, статс-секретар міністерства людських ресурсів кабінету міністрів Угорщини, Тимчасовий повірений у справах України в Угорщині Михайло Юнґер та його дружина, речник української меншини в парламенті Угорщини Ярослава Хортяні, генконсул консульства Угорщини в Берегові Ендре Сербський, генеральний консул генконсульства Угорщини в Ужгороді Йожеф Бачкаї, почесний консул Угорщини в Івано-Франківську Василь Вишиванюк, директор фонду «Відродження Прикарпаття» Юлія Марійчин, секретар угорсько-українського клубу Андраш Бангалмі. Окремо дякую нашим помічникам-волонтерам, що добули всі зміни до кінця, не побоялися відповідальності в роботі з дітьми. І ми бачимо результати, адже кожна зміна проходила нормально, великих проблем не було, щиро дякую і лікарям-волонтерам, котрі приїхали сюди з України.
Опісля цього виступу до гостей вийшли юні учасники невеличкої концертної програми. Першим її номером був виступ Олександри Дацко, яка продекламувала власний вірш «Моя Україна»:

Ріки, озера, квіти, поля,
Це – Україна квітуча моя.
Я її змалку дуже люблю –
Свою Україну, неньку свою!

Під гучні заохочувальні оплески дорослих ведуча концерту повідомила, що цей чотиривірш народився у малої буквально вчора, 24 серпня на День незалежності України. Тим часом юна поетка продовжила:

Змалку вчила мене мати
Українські пісні співати,
Україну шанувати,
Україну поважати.
Захисники наші – українські люди,
Завжди будем шанувати їхній подвиг.
Загиблих та живих будем пам’ятати!

25 серпня у літньому таборі оголосили днем української вишиванки. Увагу присутніх звернули на те, що деякі дівчатка одягли на себе сорочки гуцульські, покутські, подільські, степові, а деякі були навіть із одної родини. Не треба було і виставок влаштовувати, такі вони гарні і неповторні у своїй народно-мистецькій красі, не без гордості зауважила ведуча концерту. На честь цієї події Еліна Єремейчик заспівала пісню «Мені сорочку мама вишивала».
Відтак на очах гостей відбувся імпровізований модельний показ українських прикрас минулого часу, сучасного і навіть ... майбутнього настільки, наскільки дозволила фантазія і можливості таборовиків. Присутніх поінформували, що перші українські прикраси з’явилися чи не на світанні епохи палеоліту за часів первісних людей, які тим не менше вже тоді намагалися якось прикрасити своє життя. Пізніше важливість жіночих прикрас збагнули більш розвинені суспільні громади, розповідала гостям ведуча, адже ці предмети дохристиянські культури наділяли глибоким сакральним сенсом – вони несли захист від уявного зурочення, шкоди для здоров’я і життя. Такими оберегами було намисто, браслети, коралі, гердани, зґарди-намиста, сережки і навіть вишиванки. На них зображували своєрідними знаками сонце, зорі, воду, землю, звірів, основні природні стихії – повітря, вогонь тощо, тобто все, що було пов’язано із життям і виживанням народу на даній місцевості. Значками, схожими на хрести, часто зображали круговерть життя у предків, наш праслав’янський знак, оголосила ведуча публіці, головно угорськомовній.
Після короткого концерту дітей привітав статс-секретар міністерства людських ресурсів кабінету міністрів Угорщини Мікловш Шолтес:
– Приблизно 4-5 місяців тому ми спільно з паном Юрієм Кравченко і пані Ярославою Хортяні, а пізніше з паном генеральним консулом, радилися про те, як будемо розміщати українських дітей на літній відпочинок в Угорщині. Але ми не знали наперед усіх деталей задуманої справи. Постало багато запитань, як діти доїдуть сюди з України, чи їх батьки, родичі та близькі відпустять у неблизьку дорогу, яким буде цей табір відпочинку, якою видасться погода, які програми спортивні і розважальні зможемо організувати. Проте хочу сказати, що за це літо тут було 10 заїздів з України. Я вісім разів побував у Веленце, не змігши побувати лише у двох змінах. Завжди міг відчути багато радості в товаристві дітей, побачити багато краси в них. Завжди було цікаво з вами гуляти в різні спортивні ігри. Я із заздрістю дивився на те, як ви витримуєте цю довгу дорогу. Приємно бачити ваші радісні обличчя, звільнитися від важких турбот. Ми намагалися створити програми, пов’язані з водними процедурами на озері Веленце, екскурсії по його околицях а також до столиці Угорщини Будапешта. Ви побували у парламенті, гуляли по зоопарку. Хочу подякувати багатьом людям, причетних до організації літнього табору, включно з його керівником і вихователями. Великий уклін українському самоврядуванню в Угорщині, волонтерам, консулам Угорщини в Україні штатним і почесному, Тимчасовому повіреному в справах Угорщини в Україні. Те, що тут ми могли трохи зробити для українських дітей, є невеликою допомогою великій Україні. Вірю в те, що наші дві держави ще ближче наблизились одна до іншої в особі цих 650 дітей та 100 дорослих, які трохи краще пізнали Угорщину за час відпочинку. Маю надію, що вони ще повернуться сюди колись і хочу запросити їх: приїздіть до нас охоче. Хочу подякувати і керівникам угорських держпідприємств харчової промисловості. Прошу висловлювати претензії на їх адресу, якщо щось було не так. Хоча, як на мене, назагал вони більше заслуговують на похвалу. Останні дві зміни могли відвідати – а ви ще зможете – знане місце греко-католицьких прочан – місто Марія-Повч у Східній Угорщині. Особисто я дуже радію з того, що у багатьох діточок на шиї висить християнський хрестик – розп’яття Христа або медальйон Діви Марії, і це свідчить про те, що нас багато-чого з’єднує. Бажаю вам бути сильними, особливо меншим діткам, у повсякденному житті. Буде змога у майбутньому допомогти, то ми це зробимо, Можливо, навіть зустрінемося колись і в мирній процвітаючій Україні.
Гарні напутні і підбадьорливі слова присутні почули і від генерального консула Угорщини в Берегові Ендре Сербскі:
– Шановні пані і панове, дорогі діти! Я грав тільки другорядну роль у цьому проекті. Але хочу сказати, що всі його учасники, можливо, зробили трохи надміру своїх сил, тому що виконували свої роботу не тільки з обов’язку, а проявили свої кращі людські якості, щоб з усіх куточків України тут відпочило майже 700 дітей. І це не просто звичайний жест. Не забуваймо, чому і через що українські діти опинилися зараз у нас. Україна перебуває в тяжкому стані через розв’язану війну на сході цієї держави. В Угорщині не всі можуть собі уявити, що у 21-му столітті йдуть воювати батьки, молоді люди. Працюючи на Закарпатті, я можу це трохи відчути і завжди згадую на слові, коли розмовляю про це з людьми в Угорщині. Цей тяжкий стан позначається як на дорослих, так і на дітях. Як угорський дипломат і громадянин держави, що має дружні сусідські стосунки з Україною, бажаю, щоб ця війна закінчилася якнайшвидше. Я знімаю капелюха перед статс-секретарем Міклошем Шолтесом, почесним послом Угорщини в Україні Василем Вишиванюком, Юрієм Кравченком, головою ДОСУУ, речником української меншини парламенту Угорщини Ярославою Хортяні за їх фантастичну роботу щодо організації багатозмінного літнього табору на озері Веленце. Бажаю українській молоді після повернення в Україну зберегти добрі спомини про Угорщину та про її допомогу у майбутньому.
У своїй промові пані Ярослава Хортяні говорила про те, як один хлопчик подарував їй скромний букетик квітів, дякуючи за зроблене нею в інтересах українських дітей. А пізніше їй піднесли у дарунок одну сімейну вишиту реліквію від матері дитини, що побувала на відпочинку в Угорщині. Це дуже зворушує, зізналася речник української меншини, як і те, що українські діти співали національний гімн України в парламенті Угорщини у супроводі героїв АТО, які проходять курс медичної реабілітації в угорському військовому шпиталі, і продовжила:
– Я тоді задумалася, в якому ж світі ми насправді живемо? Росте молода генерація, що вже бачить війну своїми очима, коли їхні батьки чи близькі проливають кров за Батьківщину або навіть умирають за неї. Добре, що є такі сусіди, як Угорщина, що допомагають у біді, подають руку помочі цим дітям, щоб вони відпочили і набралися сил. Я читала в соціальних мережах, що для цих дітей дуже важливо отримати любов дорослих і знайти собі друзів та однодумців серед ровесників. Ця подяка Угорщині за українських дітей адресована передусім угорському народу. У вашій особі, пане статс-секретар, коли ви безпосередньо займалися дітьми, вони побачили, що є інше життя, європейське, коли держслужбовець високого рангу радо грається з дітьми, спілкується з ними, щоб зав’язати дружні стосунки. Адже йдеться не про модель вищий-нижчий, начальник-підлеглий, бо всі ми однаково люди, всі є християнами. А вони, за вашими словами, такі люди, що в біді допоможуть одне одному. Угорщина – християнська держава, українці також поділяють християнські цінності. У Росії теж є багато християн, але звідти ми отримуємо кулі, снаряди і смерть... Тому я хочу побажати, щоб Господь поблагословив Угорщину, щоб її народ і далі залишався таким же чуйним до людської біди, особливо до сусідів.
Своїми думками на зустрічі з дітьми та дорослими поділився і Тимчасовий повірений у справах України в Угорщині Михайло Юнґер:
– Я спробую повернутися до слів пана Шолтеса про християн. Я знаю, що Угорщина протягнула руку допомоги Україні і робитиме це в майбутньому в цій трагічній ситуації не без допомоги її громадян християнського віросповідання. Не дуже радію, коли в Угорщині розповідають, що в Україні триває громадянська війна. Це – неправда, немає жодної громадянської війни, а є агресія Росії щодо України. Це дуже важливо знати, що справи йдуть саме таким чином, а не інакше. Я радий, що нашими дітьми займалася людина, що має переконання християнина. За це я тобі щиро дякую, Мікловше! Людина, яка живе за Божими заповітами, зможе допомогти іншому, і собі. Хай цей натяк буде зрозумілим для вас, дорогі діти, коли ви будете думати, а чи є Бог, чи Його не існує? Вірити в Нього чи ні? На моє скромне переконання, Він є і вірити в Нього треба, і Бог завжди нам допоможе – й Україні, й Угорщині. Адресно дякую також представникам нашої української громади в Угорщині, угорським дипломатам за видачу позачергових віз українським дітям, нашим доброчинцям із Івано-Франківська та іншим. Тішуся, що можу сказати ці слова як дипломат із відкритим серцем перед усім світом. Хай живуть Угорщина та Україна! Слава Україні! Слава Угорщині!

Наш кор.