ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

В наш час, коли люди все більше задумуються над смислом життя і його духовними цінностями, постає й питання у виборі віри й церкви, потреба приналежності до храму Божого. Ця історія про одну з українських церков – УПЦ КП Покрови Пресвятої Богородиці в м. Бровари, про те, як постала ця церква і зібрала під своїм покровом українців з незвичайними долями, чим живе вона сьогодні, які українські цінності сповідує.

Місто Бровари – північні ворота столиці з боку Лівобережжя. Довгий час тут не було української церкви Київського патріархату, в якій було б можна молитися за Україну. І лише 14 березня 2000 року відбулися установчі збори громадян міста, які заснували релігійну громаду УПЦ К П парафії Покрови Пресвятої Богородиці. Головою парафіяльної ради було обрано Миколу Григоровича Лисенка, котрий і ініціював проведення установчих парафіяльних зборів. Як громадський діяч, борець за незалежність України, один з засновників “Меморіалу” та Народного Руху на Броварщині, член ради Всеукраїнського Товариства політв’язнів і репресованих, першовідкривач Биківнянської трагедії та автор книг про неї, Микола Лисенко також завжди ставив перед громадою і народними депутатами міської ради питання по відродженню духовного життя в місті й будівництва церкви Київського патріархату, в якій будуть молитися за Україну. За його клопотаннями релігійну громаду зареєстрували, і парафія почала свою діяльність. Було вирішене й складне завдання по вибору місця розташування храму. Невдовзі постало питання й про назву церкви. Микола Григорович пригадує: “Тоді несподівано прийшло рішення – Покрова Пресвятої Богородиці. Я згадав історію про ікону Діви Марії, що зберігалася в моїй родині на Вороніжчині понад сто років. У 1931 році мою родину розкуркулили і вислали в Казахстан. Там опинився і я, а більшість моїх родичів там загинуло. Перед засланням мій дід Андрій Павлович зумів сховати єдине – ікону Діви Марії. На чужині він виміняв за неї півбуханця хліба, і коли ми, діти, вмирали від голоду, він урятував нас, даючи щодня по маленькій скибочці, а сам невдовзі помер”.
Проект нового храму був розроблений проектним інститутом “УкрНДІпроектреставрація” та головним архітектором М. А Стеценком. Навесні 2001 року на місці побудови храму на кошти, виділені міським головою та за матеріальної підтримки Броварського комунгоспу було встановлено хрест, якого 24 квітня освятив Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. За два літніх місяці 2001 року на ділянці, де мав постати храм, на кошти, виділені Святійшим Патріархом Філаретом, було зведено каплицю. Почався й благородний процес надання церкві спонсорської допомоги. На потреби розбудови храму допомогу виділив Садовий центр «Далас» (директор С.І.Липко), деякі депутати Броварської міської ради, голова Броварського Руху Михайло Бунь і голова районної організації Українського Народного Руху Михайло Яницький та інші парафіяни церкви.
У грудні 2003 року Святійший Патріарх Філарет призначив настоятелем парафії протоієрея Михаїла Лесюка, під керівництвом якого з 2005 до 2008 рр. будівництво храму значно активізувалося і успішно завершилося. В особі настоятеля парафії от. протоієрея Михаїла церква отримала справжнього духовного провідника, наставника та організатора.
От. протоієрей Михаїл Лесюк родом зі Львівщини. У 1995 році закінчив Львівську духовну семінарію і вступив до Київської духовної академії, яку закінчив у 2000 році зі ступенем кандидата богослів’я. Працює викладачем Київської православної богословської академії. 30 травня 1999 року от. Михаїл був рукоположений в сан диякона, а з 3-го жовтня 1999 – в сан пресвітера високопреосвященнішим архієпіскопом Вишгородським Даниїлом. У 2000 році призначений Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом кліриком трапезного храму св. Апостола єв. Іоана Богослова в м. Києві, а з грудня 2003 року – настоятель Свято-Покровського храму в м. Бровари, у 2005 році возведений в сан протоієрея. У 2008 р. йому присвоєно вчене звання доцента. У 2010 році преосвященним єпископом Переяслав-Хмельницьким Епіфанієм призначений секретарем Переяслав-Хмельницької єпархії. До речі, от. протоієрей Михаїл Лесюк також написав книгу “Історія древньої Церкви” К., 2013, Видавничий відділ УПЦ КП. В ній Христова Церква постає перед нами як живий організм – у розвитку і самоочищенні, у боротьбі Ісуса Христа за весь рід людський, кожен народ і кожну людину.
“Ще коли служив у Свято-Михайлівському монастирі, – згадує от. прот. Михаїл, – мріяв про свою церкву, про ведення служб Божих, духовне наставництво, прокладення віруючим дороги до Бога. Коли отримав призначення у Свято-Покровський храм, то першими моїми турботами було збирання разом з Маркіяном Миколайовичем Савуляком, заступником голови парафіяльної ради, документів щодо будівництва церкви. І ось 19 травня 2005 року Святійший Патріарх Філарет освятив наріжний камінь для будівництва нового храму, а влітку 2005 почалися перші будівельні роботи щодо закладки фундаменту. І довелося мені перш будувати до храму звичайну доріжку й своїми руками тягати каміння. Та то було в радість. Але були і прикрі моменти. Коли своїми силами почали робити огорожу, то вночі хтось порвав її, бо були й такі, котрі не бажали, щоб на цьому місці був храм. То був складний час, коли добре сприяли лише ПЦ Московського патріархату. Але багато з тих керівників, до яких ходив вирішувати питання по будівництву церкви, йшли мені назустріч, а згодом стали моїми друзями й помічниками, а щодо церкви – благодійниками”. Серед благодійників от. Михаїл називає директора трикотажної фабрики Володимира Григоровича Чаюна, Сергія Михайловича Возняка, – голову правління “Союзавто”, який оплатив більшу частину розписів, Віктора Володимировича Рєзніка – голову правління ПП “Бест”, який допоміг виготовити і встановити іконостас.
14 жовтня 2006 року, у суботній день престольного свята парафії, відбулося освячення 9-ти церковних дзвонів. Їх виготовила київська фірма “Благовіст”, а оплатити роботу допоміг депутат Броварської міської ради Піддубняк Сергій Васильович.
У лютому 2007 року на храмі були встановлені бані (купола). Протягом 2007 року відбувалися фасадні та внутрішні роботи, а також влаштування іконостасу, над яким ретельно потрудилися тернопільські різьбярі. А до художнього оформлення храму доклали свої кваліфіковані здібності іконописці львівської школи майстрів на чолі з Ігорем Леськовим, які у 2008 році розписали його чудовими фресками. Відтак будівництво храму Покрови Пресвятої Богородиці в стилі українського бароко було повністю завершено. Храм хрестовидної форми, двокупольний, оскільки дзвіниця з’єднана з храмом.
7 січня 2008 року, на свято Різдва Христового, з благословення Святійшого Патріарха Філарета у новозбудованому храмі відбулося перше богослужіння, а 12 жовтня 2008 року – урочиста служба освячення престолу і храму, яку відслужили Святійший Патріарх Філарет та преосвященнійший Димитрій архієпископ Переяслав-Хмельницький за участю багатьох священиків і в присутності великої кількості парафіян. Досить швидко храм Покрови Пресвятої Богородиці у Броварах наповнився численними вірянами.
От. прот. Михайло Лесюк з теплом і радістю розповідає про цікаві епізоди з життя храму Покрови Пресвятої Богородиці: “Люди самі доклали багато зусиль до того, щоб церква стала такою упорядкованою, як ми її бачимо сьогодні. Багато ікон прикрашені чудовими українськими рушниками, вишитими самими парафіянами. Серед образів є й унікальні. З самого початку я звернувся до людей з проханням принести, хто бажає, свої ікони. І тепер ми маємо в храмі чимало таких сімейних реліквій. У нас є цілий список звичайних простих парафіян, які залишили тут свої намолені ікони. Ось, наприклад, давня козацька ікона “Покрова Божої Матері” 1765 року написання. Є припущення, що вона знаходилася в храмі Покрови Божої Матері на Запорізькій Січі і була вивезена перед її руйнуванням російськими військами за наказом Катерини ІІ у 1775 р. Чисто випадково, звичайний парафіянин церкви, броварчанин Євген Дяченко придбав цю ікону у одного колекціонера, а перед Паскою – 2013 року, подарував унікальний образ Богородиці нашій Свято Покровській парафії. Ми дуже вдячні людям за такі цінні дари”.
А ось інший величний приклад сподвижництва, про який слід пам’ятати. “20 жовтня 2008 р. на подвір’ї парафії Покрови Пресвятої Богородиці, – розповідає от. прот. Михаїл, – було урочисто відкрито величний пам’ятник жертвам голодоморів та політичних репресій – чорний хрест і скорботна жінка з помираючою дитиною на руках. Цей монумент побудований по заповіту й на кошти Френка Ставітського (Миколи Самійловича Залозного) (15.02.2001 р. – 28.03.2007 р.), колишнього мешканця села Княжичі на Броварщині, який довгий час жив в Австралії, в околиці Сіднея, де й помер. А на монументі біля броварського храму встановили на його вшанування меморіальну дошку”.
Це ще одна хвилююча і трагічна історія чесного українця і патріота, який став жертвою комуністичного терору в Україні. Вся родина Миколи Залозного до війни була репресована і вислана в Сибір, він сам пройшов Другу світову рядовим солдатом, захищаючи рідну землю, але потрапивши в оточення, не ризикнув повертатися в Радянський Союз, вирішив залишитися на Заході і змінити прізвище, щоб убезпечити рідних від репресій. Довгі роки Микола не мав зв’язку з Україною. З настанням Незалежності України контакти було відновлено, зав’язалося листування, з якого стало відомо чимало фактів невеселого емігрантського життя Миколи Залозного (Френка Ставітського). Не можна без болю в серці читати листи цієї одинокої літньої людини до рідних на свою батьківщину!.. У них страждання, плач, туга за всім втраченим, за своїми рідними, за красою рідної землі. На пам’ять про Україну і закатованого батька Микола Самійлович посадив на чужині на своєму подвір’ї тополю і плекав її до кінця своїх днів. У важких трудах в Австралії збирав кошти на пам’ятник усім невинно убієнним українцям… Та мрія Миколи Залозного про пам’ятник зматеріалізувалася уже після його смерті. Мабуть, такою була воля Божа… Помер Микола Самійлович 28 березня 2007 р. у віці 86 років. Раптова смерть застала чоловіка на своїй вулиці біля газетного кіоску, куди вийшов купити газети. Прах Миколи Самійловича було надіслано з Австралії в Україну і З0 липня 2007 р. підзахоронено на могилі його матері в с. Княжичі.
Сьогодні біля монументу жертвам голодоморів та політичних репресій збираються віряни, щоб вшанувати їх пам’ять, тут відбуваються панахиди, звучать промови свідків тих трагічних часів. Сюди приходить і молодь, щоб покласти квіти.
Завдяки душевним людським якостям настоятеля храму от. прот. Михайла Лесюка, церква Покрови Пресвятої Богородиці КП у Броварах стала відомою і рідною для багатьох броварчан. В храмі здійснено понад тисячу вінчань, стільки ж хрещень. Сюди кожної Служби Божої молоді батьки приносять до причастя своїх немовлят. В свою чергу от. прот. Михайло Лесюк, опікуючись духовним вихованням, приділяє велику увагу парафіянам молодшого віку, тому при храмі вже давно діє Недільна школа. Уроки для молодшої групи (від 5 до 10 років) проводяться в ігрово-розважальній формі, у супроводі духовної музики. Діти залюбки розфарбовують християнські малюнки, викладають аплікації на християнську тематику, вчаться розписувати українські писанки та прикрашати ними пасхальні деревця, слухають уривки із Святого Писання, вивчають молитви. А старша група (від 11 років) більш поглиблено вивчає закон Божий, Катехизис, історію Нового і Старого Завіту. Учні школи не тільки вивчають Закон Божий, а знайомляться також з історією України і безкоштовно вивчають англійську мову. До Миколая, Різдвяних та Великодніх свят діти з радістю готують виступи й концерти.
12 жовтня 2013 року митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський Епіфаній очолив святкове богослужіння з нагоди 5-ліття освячення Покровського храму в м. Бровари та освятив новозбудований будинок для недільної школи. До речі, поряд із чималим будинком школи силами меценатів облаштовано чудовий дитячий майданчик, де малюки можуть погратися під час перерви.
Ось такими благочестивими діяннями наповнений прекрасний український храм Покрови Пресвятої Богородиці КП в Броварах. Тут з вірою і надією моляться за краще майбутнє України!

Надія Музичук