Поїздка на Закарпаття

2 жовтня на Закарпаття з ознайомчим візитом приїхав Президент Угорщини Пал Шмітт. До складу угорської офіційної делегації на запрошення глави Угорської держави також увійшла Голова центрального органу самоврядування українців Угорщини (ДОСУУ) Ярослава Хортяні.
На зустрічі з керівником Закарпатської держадміністрації Олександром Ледидою Пал Шмітт, представляючи керівника ДОСУУ й ТУКУ, зазначив, що Угорщина підтримує українську меншину, вбачаючи в цьому важливу складову міждержавних стосунків між Угорщиною та Україною. Торкаючись питання освіти угорської національної меншини в Україні, угорська сторона висловила стурбованість тим фактом, що випускники угорських шкіл не можуть складати іспити до ВИШів рідною мовою. Навіть до Берегівського угорського педагогічного інституту ім. Ференца Ракоці їм доводиться поступати, здавши екзамени на вибір українською чи російською мовою.
Спілкуючись на цю тему з кореспондентом «Громади, Я.Хортяні висловила своє здивування:
– Викладачі цього інституту навіть не знають, який рівень знань угорської мови має той чи інший абітурієнт. А йому ж потім треба буде вчитися кілька років угорською мовою. Як на мене особисто, це є дуже дивним, сказати б навіть нонсенс. Досить цікаво було слухати відповідь Олександра Ледиди угорській стороні. Він сказав, що обласна влада не раз зверталася в цьому питанні до чинного міністра освіти України Табачника, однак у міністерстві йому дали зрозуміти, що остаточне рішення може ухвалюватися тільки на державному рівні. Позиція української сторони викликає нові запитання: чому, прикриваючись європейською хартією про розвиток мов національних меншин, росіянам надаються такі великі преференції щодо мови, а іншим нацменшинам жодних чи украй мінімальні? Хіба російська мова визнана в Україні другою офіційною мовою? Ні. І навіщо угорським студентам здавати іспити російською, коли вони навіть не будуть її вчити у своєму угорськомовному вузі? Коли на цій зустрічі у закарпатського губернатора мені надали слово, я сказала, що угорські українці солідарні в цьому питанні з угорською стороною, адже майбутні угорські філологи не повинні здавати вступні іспити до інституту російською мовою. Це неприпустимо! Скориставшись можливістю виступити, я висловила жаль керівництву Закарпатської ОДА з приводу того, що наше культурне співробітництво між ДОСУУ-ТУКУ й Закарпаттям не має належного фінансування. Не такі ми вже, зрештою, багаті, щоб оплачувати своїм скромним коштом поїздки мистецьких колективів цієї області Угорщиною. Фактично ми в змозі оплатити тільки проживання артистів у готелі. Й хіба треба сумніватися у тому, що професійні ансамблі можуть популяризувати в Угорщині українське мистецтво? Ні, тому що українські артисти зазвичай виступають у кількох містах на дуже високому професійному рівні, і їхні концерти бачить дуже багато людей, формуючи для себе культурний імідж України. Невже цього не розуміють на Закарпатті? Я дуже сподіваюся, що мої слова були почуті керівництвом області на чолі з паном Олександром Ледидою.
Після зустрічей Ужгороді, Президент Угорщини Пал Шмітт з членами делегації поїхали до Мукачева. Там на них вже чекали віряни-угорці міської католицької церкви, яких ледве вміщував храм. Ярослава Хортяні поділилася враженнями від побаченого:
– Перед месою мене вразило те, як урочисто й піднесено із уст цих мукачівських угорців звучав гімн Угорщини. Це була така потужна демонстрація угорської самосвідомості в церкві! Президент Угорщини не міг не відчути цього єднання без того, щоб не пишатися угорською громадою Мукачева. На зустрічі Пала Шмітта з представниками всіх наявних християнських конфесій угорської меншини я була здивована, що головний католицький єпископ, який приїхав з Угорщини 10 років тому, взяв громадянство України. Він висловив тривогу з приводу того, що угорська молодь, здобуваючи освіту на історичній батьківщині, не завжди повертається на Закарпаття. Велику моральну підтримку від зустрічі з угорським президентом, на мою, думку, отримали і студенти Берегівського педагогічного інституту. Вони теж зібралися в церкві. Водночас мені було соромно слухати справедливі слова докору пані Ільдіко Орос на адресу України, яка, за словами голови Фонду Ференца Ракоці, сама потерпала століттями від того, що мову її народу забороняють, і разом з тим не хоче піти назустріч угорській меншині в питанні освіти. Ця заява була для мене особисто дуже болючою. Я не витримала і, вибравши слушну нагоду, звернулася з такими словами до консула Угорщини в Берегові Іштвана Товта: «Ви ж знаєте, що українська мова зараз сама на правах падчерки і бореться за право існування у рідній державі. Треба зрозуміти одну річ: мовне питання нацменшин в Україні загострюють штучно, і роблять це аж ніяк не українці». І знаєте що відповів мені на це угорський консул? Він сказав: «Але ж це діється в Україні». Мені було прикро, адже я знаю українців як толерантну націю. Я не вірю, що вирішення проблем з освітою 150-тисячної угорської меншини на Закарпатті може чимось зашкодити 46-ти мільйонам громадян України. Але, з іншого боку, чого і яких поступок ми чекаємо від тої влади, яка вже й українців хоче гнобити у їхній державі? Мені здається, що тут навмисне провокують ворожнечу міжетнічну, шукаючи собі в тому політичні вигоди. В одному зі своїх виступів на Закарпатті Пал Шмітт сказав, що не дасть пропасти жодному етнічному угорцеві. Мене ці слова дуже пройняли. Адже ж можуть бути у світі держави, навіть такі маленькі, як Угорщина, для яких за кордоном цінна кожна людина їхньої культури, мови і традицій!  Тому я кажу завжди нашим українцям: вчіться від наших сусідів, як потрібно захищати своїх людей. Отак міг би приїхати до наших автохтонних українських сіл в Румунію, Словаччину чи Польщу президент України. Бував він там колись або хтось із його попередників? Дивився в очі представників вимираючих українських громад? Та ніколи! І чи буде він ще колись найближчим часом за такого ставлення до людей, як нині? Дуже сумнівно... Це є наш національний сором і біль за таких недолугих і байдужих провідників держави. Тому, як ніколи, роль української діаспори зараз є нині надзвичайно актуальною. Скільки століть ми були розпорошені світом, незорганізовані? Купка людей тут, забуті всіма краяни деінде, осередочок там... За яких умов виживали вони на чужих та рідних теренах, без надії сподівались? Годі, кажемо ми. Адже коли ми об’єднуємось, то стаємо потужною нацією, і ніхто нас з цієї дороги  на манівці не зіб’є!
У Виноградові та Тячеві відбулася наступна зустріч Пала Шмітта з місцевими угорцями. Президента Угорщини також вітали підлітки і молоді люди угорської національності, які тримали в руках табличками, де було вказано конкретний населений пункт проживання.  Ось що розповіла про ці зустрічі Я.Хортяні: «Президент, розуміючи, що він знаходиться не в місцевості компактного проживання угорців, звернувся до угорців, кажучи, що вони мають зберегти свою національну ідентичність, але при цьому бути добрими громадянами України. І присутні, як на мене, правильно витлумачили його слова. Спілкуючись із мером Тячева І. Ковачем, я зрозуміла, що в цьому місті, що має давні мультикультурні традиції, практично відсутні міжетнічні проблеми».
Делегація на чолі з високим угорським гостем взяла участь у відкритті заводу з вироблення біопалива, так званих пеллет з тирси на твердій в’яжучій основі. Угорські інвестиції у це виробництво становлять 1,1 млрд. форинтів, або 40 мільйонів гривень. Інвестори сподіваються повернути вкладені гроші вже через три роки після запуску нового виробництва, оскільки на цю продукцію є великий попит у країнах північної та західної Європі, а на Тячівщині – дешева робоча сила.
Повернувшись додому, Пал Шмітт подякував Голові ДОСУУ Я.Хортяні за участь у поїздці на Закарпаття. Ярослава Хортяні: «Це була тяжка і виснажлива 2-денна поїздка. Але я на власні очі пересвідчилася, у який спосіб керівництво держави реально може підтримати за кордоном етнічну громаду».

Наш кор.