ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

Історія пошти на території України бере свій початок з давньоруського періоду і налічує більше тисячі років. Перша літописна згадка про посланця-листоношу від київського князя Олега датується Нестором-літописцем 885 роком. У Х ст. для населення був встановлений обов’язок надавати “повоз” – коней “від стану до стану” для княжих гінців і слуг. Для передачі повідомлень використовували й голубів. З ХІ ст. поштові сполучення між князями стають регулярними, а в XIII cт. з’явилися перші поштові станції з кіньми. На жаль, подальший розвиток поштової служби на території України був пов’язаний з формуванням російської держави, де поступово була запроваджена централізована організація системи зв’язку та транспортних перевезень.

Сам термін “пошта” (від лат. Posta) – установа для транспортування листів, дрібних товарів – офіційно почали вживати з 1667 року. Відомо, що на початку XVII ст., італієць Доменіко Монтелупі започаткував регулярні поштові перевезення у Львові. А в Києві пошта бере початок з березня 1669 року, коли гетьман Лівобережної України Дем’ян Многогрішний підписав з московським урядом угоду – “Глухівські договірні статті”. У 1686 році на Правобережній Україні у місті Біла Церква, що на Київщині, з’явився перший поштовий пункт, який був спеціально створений для листування польського короля Яна ІІІ Собеського з Україною і Запорізькою Січчю. З Білої Церкви кур’єри-листоноші прямували до Києва, до міст Лівобережної України, а далі – до Січі. Зворотну кореспонденцію надсилали назад – до Білої Церкви, а звідти доставляли в Дубно, Львів і Заслав. Роль листонош на Запоріжжі спочатку виконували люди, які випадково приїзджали на Січ, найчастіше це були чумаки. Пізніше їх замінили навченими поштарями. У другій половині XVIII ст. козаки мали досить розгалужену мережу поштових станцій з житлами для кур’єрів-поштарів і необхідною кількістю коней.
Самі ж поштарі завжди були авторитетними й довіреними людьми. Одне з свідчень цього – меморіальна плита сільському листоноші, встановлена вдячними земляками в 1839 році на стіні церкви в с. Тур’ї Ремети, що на Закарпатті. На плиті розміщено горельєф і напис: “В пам’ять Приязності, Тверезності, Чесності і Послужності Посла Феодора Фекета, помер Р.Б. 1838 р.”
Відомо, що перші у світі поштові марки випустила Великобританія (1840), а згодом все більше й більше країн запроваджували свої поштові марки з назвою країни. Таким чином, поштова марка в мініатюрному мистецькому виразі стала візитною карткою кожної з них. Одразу після появи марок, з’явилися і люди, які почали колекціонувати поштові марки – філателісти, а також філателістичні товариства, журнали. Та філателістичний бум у світі припав на 60-і роки ХХ ст.

На українських землях поштові марки вперше з’явилися в обігу в середині ХІХ ст. і були випущені поштовими відомствами Австрії (1850) і Російської імперії (1857). У 1864 році в Росії були створені земські управи повітів з правом організації місцевої пошти, а за час існування цієї пошти (1865-1917 рр.) всі земства видали 2427 марок, зокрема в Україні 827 марок.
Власні поштові марки в Україні вперше з’явилися в часи створення незалежної Української держави 18 липня 1918 року. Це – серія марок державної пошти УНР (5 купюр з номіналом 10 - 50 шагів), які були введені в обіг у липні 1918 року, а 04.01.1919 року додано марку вартістю 20 гривень із зміненою назвою «Українська Держава». Малюнки для них виконали Г.Нарбут, А.Середа і Л.Обозненко. Щоб зупинити наплив з Росії старих марок і запобігти втраті державного скарбу, 20.08.1918 року гетьманське Міністерство Пошти ухвалило передрукувати всі наявні запаси російських марок українським державним гербом. Поштові марки в той час мали ходження і як гроші. Українізація марок і листівок проводилася місцевими засобами в шести поштових округах: Києві, Полтавському, Харківському, Катеринославському, Одеському і Подільському. Герб відтискали всілякими способами, нерідко ручним, тому виникло багато відміностей в його формі, величині й кольору. Дослідження виявили 52 основних типів українського герба, 68 варіантів і 13 хибодруків, разом 133 головні відміни. Всі українські поштові марки були в Україні в обігу ще деякий час після залишення її Директорією УНР.
За часів УНР на українських землях була запроваджена навіть повітряна пошта. На лінії (Відень - Краків) - Львів - Київ від 1 квітня до кінця жовтня 1918 року. Друга лінія (Будапешт - Відень) - Краків - Львів діяла з 4 по 24 липня 1918 року. Для цих повітряних шляхів було випущено спеціальні наддрукові поштові марки "Flugpost" на 3 австрійські і “Repülő Posta” на 2 угорські поштові марки. Українських поштових марок повітряної пошти не видавалося. Уже в добу Незалежної України в 1993 році, до 75-річчя першого міжнародного поштового перельоту, поштовою службою України були випущені 2 марки.

Загалом доба УНР і Гетьманської Держави залишила нам близько 130 державних повністок, позначених українським гербом, та 5 випусків власних листівок, 1 листову карту і 1 грошовий переказ. Впродовж більшої частини ХХ ст. використовувалися радянські марки, на яких частково друкувалася й українська тематика (міста, культурні діячі, мистецтво). Після поразки 1920 року в дусі суверенності, який ще витав у суспільстві, вийшла серія з чотирьох мініатюр 1923 року — перших і останніх українських марок радянського періоду під назвою “Допомога голодаючим” пошти УСРР”.
Цікаво, що Спілка філателістів України (нім. Ukraine-Philatelisten Verband e.V.) був заснований німцями у 1920 році в Берліні. Він проіснував до 2005 року, а його метою було вивчення наддруків українських гербів на поштових марках Російської Імперії, зроблених поштовими відділами з наказу влади Української Держави від 20 серпня 1918 року. На протязі довгих років ця Спілка філателістів опікувалася українською філателією.
Обіг поштових марок в Закарпатській України простежується з середини ХІХ ст., в тому числі в період незалежності в середині ХХ ст. Так, в день відкриття Сойму й проголошення незалежності Карпато-Української Держави 15 березня 1939 року в Хусті курсувала єдина українська поштова марка за 3 корони з зображенням церкви в с. Ясіня, видана чехо-словацькою поштою з наддруком "Карпатська Україна". За часів радянської влади Народна Рада Закарпатської України в Ужгороді 10 лютого і 20 березня 1945 року зробила наддрук на 100 поштових марок Угорщини "Пошта Закарпатська Україна", а в квітні і серпні видала власні 11 поштових марок з таким самим написом. Вони були в обігу доти, поки цей край не був включений в УРСР як Закарпатська область (21 січня 1946 року).
Слід відзначити, що екзильний уряд УНР у Мюнхені в кінці 1940-х - початку 1950-х років продовжував випускати свої марки (у 1930-х роках вийшло кілька випусків у Варшаві) і закликав українських емігрантів додатково оплачувати внутрішню кореспонденцію марками УНР. Керівником поштового відділу і відповідальним за видавництво марок був Ю.Максимчук.
В добу визвольних змагань УПА діяла Підпільна пошта України (ППУ). ОУН мала надзвичайно широку підпільну мережу, яка діяла не лише по всій території України, включно з Кримом, а й за її межами: на Кубані, в Білорусі, Польщі, Казахстані, в Сибіру, Воркуті та інших місцях. Така чітка мережа не могла існувати без зв’язку. За словами М.Посівнича, президента фонду “Літопис УПА”, існувало три види зв’язку: штахетні лінії (звичайний), приспішений (кур’єрський) та центральні лінії зв’язку для керівництва. З 1945 року усіма лініями зв’язку опікувалася Служба безпеки ОУН. Після придушення національно-визвольного руху з 1949 року Підпільна пошта України почала діяти за кордоном. Її вів Закордонний Поштовий відділ Підпільної пошти України Закордонних частин ОУН (керівник Л. Рихтицький). Було видано кількасот серій і блоків, а деякі надруковано чи поштемпельовано спеціальними печатками. Загалом у серіях Підпільної пошти України було видано близько 7 тисяч марок і блоків. Вони несли пропагандистську функцію, привертаючи увагу світової громадськості до підневільного статусу України, служили як наліпки на листах поряд з державними марками тих країн, де проживали на еміграції українці.

Маловідомими для широкого загалу є закордонні марки Таборової пошти, які обслуговували мешканців українських таборів ДП (переміщених осіб) у Німеччині у 1947-1950 рр., а також в таборі полонених вояків 1 Української Дивізії Української Національної Армії в Ріміні (Італія) 1946-1947 рр. Ці табори видавали власні марки й повністки та касували їх своїми штемпелями, ведучи в своєму обсязі поштову службу. Такими таборами були: 1- Регенсбург (оселя Ганггофер), 36 випусків від 30.6.1947; 2 - Байройт (казарми Леопольда), 12 випусків 12.12.1948; 3 - Новий Ульм (казарми Людендорфа), 22 наддрукові випуски 7.9.1949; 4. - Ульм над Дунаєм (казарми Седан), 4 наддрукові випуски 1.5.1950; 5 - Ріміні, 28 купюр марок і блок, 12 листівок з номіналом у шагах, гривнях або лірах та два штемпелі з 19.8. 1946 року до червня 1947.
У 1992 році в незалежній Україні було відновлено видання власних пам’ятних і тематичних поштових марок. Почався справжній період розквіту для національної поштової марки і української філателії. З’явилася і ціла плеяда видатних майстрів художньої мініатюри (Ю. Логвин, О.Штанко, О. Івахненко, В.Євтушенко, О. Снарський, С. Беляєв і ін.).
1 березня 1992 року вийшли перші, після проголошення Незалежності, марки України. Вони були присвячені 500-річчю українського козацтва і 100-річчю першого поселення українців у Канаді, автором їх став О.Івахненко. А Нарбутівську жіночу голівку на марці часів УНР знову зобразили на широковживаній серії із 8 марок у різних кольорах та з відмінними номіналами. Роботи українських художників-мініатюристів на поштових марках неодноразово удостоювалися міжнародного визнання.

У 1994 році в Україні утворено Українське об’єднання поштового зв’язку “Укрпошта”, яке в липні 1998 року було реорганізовано в нині діюче Українське державне підприємство поштового зв’язку “Укрпошта” (УДППЗ “Укрпошта”). На сьогоднішній день вона представляє понад 14 тисяч поштових відділень по всій території України. Окрім великої роботи по обробці та доставці поштових відправлень, переказів, пенсій і т. п., пошта видає мільйонними тиражами стандартні поштові марки, понад 35 сюжетів художніх поштових марок і блоків, 60 сюжетів художніх поштових марок і блоків та 70 сюжетів немаркованої продукції. Ще з 1947 року Україна входить до Всесвітнього поштового союзу і здійснює поштовий обмін з 62 країнами світу. В Україні майже з початку її незалежності виходив чудовий спеціалізований журнал “Філателія України”, який також здобув міжнародне визнання, але, на жаль, зіславшись на економічну скруту, в 2008 році Укрпошта його закрила, скоротився також випуск спецпогашень. Тож, на сучасному етапі, українська філателія занепадає, чого не можна сказати про інші країни.
На сьогоднішній час в 40 країнах світу діють музеї поштових марок, пошти і філателії. Одним з найстаріших закладів є Берлінський поштовий музей, а один із кращих музеїв поштових марок існує в Будапешті. Найбагатша колекція марок, яка нараховує понад 250 тисяч штук експонується у Британському національному поштовому музеї в Лондоні. Також великі музеї марок з цікавими філателістичними колекціями діють у Празі, Вашінгтоні, Стокгольмі, Каїрі, Делі, Токіо. Все це говорить про те, що поштова марка, як і колись, так і сьогодні, викликає інтерес. Також велику популярність у світі мають різні філателістичні об’єднання. Українські філателісти об’єднані в кілька фахових товариствах, серед яких Спілка філателістів України в Німеччині (1920-2005 рр.), що видавала журнал «Der Ukraine-Philatelist», Українське філателістичне товариство у Харбіні, Спілка українських філателістів у Нью-Йорку, Спілка українських філателістів Австрії у Відні (заснована 1967, гол. Ю. Костюк, пізніше Б. Ямінський); Товариство українських філателістів і нумізматів у Монреалі (з 1972) та ін.
В даний час в світі щорічно проводяться десятки тисяч філателістичних виставок різного рангу від невеликих до всесвітніх. В Україні особливий інтерес викликають філателістичні виставки, які присвячені поштовим маркам УНР та періоду визвольної боротьби УПА.
Маленька мініатюра марки розкриває перед нами великий світ, несе художні, політичні, патріотичні цінності, має культурне й виховне значення, особливо для молоді. Змістовні філателістичні виставки корисно влаштовувати також для недільних шкіл та інших навчальних закладів в українській діаспорі. Наприклад, в недільній школі Товариства української культури в Угорщині виставка українських поштових марок, конвертів та листівок діє постійно, допомагаючи дітям краще вивчати матеріал з українознавства.

Література:
http://znaimo.com.ua/
http://www.istpravda.com.ua/artefacts/4cba083645b7c/
http://www.heraldry.com.ua/index.php3?context=info&lang=U&id=1353&pg=4#verh
http://dok.znaimo.com.ua/docs/index-14758.html

Надія Музичук