Молитва за Україну
Більш як тисячолітня історія державності на українській землі, починаючи від могутньої держави Володимира Хрестителя, століттями освячується невпинною боротьбою українців за свою незалежність і волю. За неї поклали свої голови тисячі кращих синів і дочок нашого народу. Тернистий шлях цієї боротьби политий кров’ю і встелений тяжкими муками. Так було в часи Козацької держави Богдана Хмельницького, після невдалої спроби гетьмана Івана Мазепи звільнитися від московських пут, після поразки у визвольних змаганнях часів УНР. Так сталось і по закінченню другої світової війни. На жаль, на 20 році від дня проголошення акту про Незалежність України залишається невизнаним і неоціненим на державному рівні героїчний подвиг мужніх вояків ОУН-УПА, численних рядових підпільників і зв’язкових – справжніх українських патріотів, які боролися за незалежність України. Всі, хто поважає історичну пам’ять, має віддати шану славним українським героям-очільникам: організатору ОУН, полковнику Армії УНР Євгену Коновальцю, голові Проводу ОУН-УПА(б) Степану Бандері, генерал-хорунжому, головнокомандуючому УПА Роману Шухевичу, полковнику Армії УНР, одному з лідерів ОУН Андрію Мельнику, засновнику УПА «Поліська Січ», отаману Тарасу Бульбі-Боровцю, активному діячу ОУН Ярославу Стецьку і багатьом іншим з цвіту нашої нації.
Ми маємо згадати добрим словом всіх наших людей, які, опинившись не по своїй волі у вигнанні, на тяжких роботах і в політичній еміграції, все ж не втратили людської гідності, не полишили своєї віри в Україну й молилися за неї Богові.
Оскільки серед емігрантів на території Німеччини були 12 єпископів УАПЦ (Українська Автокефальна Православна Церква), 100 священиків та кілька дияконів, а серед українців – багато православних віруючих, то вже з літа 1945 року, вдалося налагодити проведення Божих служб у таборах та почати роботу по організації православних парафій. Зокрема, весною 1945 року значна кількість українців була зосереджена в німецькій Баварії – американській зоні окупації. Тож перші парафії УАПЦ постали в Мюнхені, Новому Ульмі, Інгольштадті, Регенсбурзі та інших містах. Церква стала духовною втіхою і радістю для змучених українців, які пройшли лихоліття війни і невизначеність.
Одна з перших повоєнних Українських Православних Церков в Німеччині і єдина, яка збереглася по сьогодні в тій же будові і в тому ж вигляді, – Українська Православна Церква Покрови Діви Марії в Інгольштадті. У 1945 році військова адміністрація надала під Церкву будову в самому центрі міста – колишньому пороховому складі 1848 року. Відкриття її відбулося на свято Покрови Богородиці – заступниці українського козацтва і покровительки УПА – 14 жовтня 1945 року. Назва Церкви не випадкова: за якихось 300 м від неї був розташований табір, в якому перебували понад 5 тисяч українців, серед яких було багато колишніх військовиків УНР та УПА, чимало з них залишилося жити в цьому місті, приймали активну участь в його відбудові й підйомі в післявоєнний час, інші емігрували в США, Канаду, Австралію.
Церква Покрови Пресвятої Богородиці унікальна тим, що все всередині Церкви – іконостас, Царські Ворота, Престол, паперті, хори – було з любов’ю виготовлено силами самих українців-парафіян. Слід зазначити, що в роботі вони використовували наявні підручні матеріали – дощечки дерев’яних ящиків та фанеру, – які в руках самодіяльних умільців перетворилися на цілком пристойні речі, що й досі випромінюють позитивну енергетику. І диво дивне – унікальні Царські Ворота – ретельно вирізані і відшліфовані у вигляді Українського Герба, герба Володимира Хрестителя, герба УНР, який і символізує Ворота-Державу-Україну, закриті посередині на Ключ-Престол, в серцевині якого міститься рідкісний і всеоб’ємний християнський символ, що поєднує в собі образ Ісуса Христа і образ Богоматері. Тобто, наш герб символізує нашу споконвічну, Богом дану, землю, країну Русь-Україну під Покровом Богородиці. В той же час – це єдині в світі Царські Ворота – найбільш образний рукотворний Заповіт, посталий на чужині з невмирущої любові до України, до своєї рідної землі, який передали нам у спадок українські патріоти того часу, щоб ми продовжили і не зганьбили справу їхнього життя. Кожна служба Божа і молитва в цій Церкві сповнена вірою у кращу долю України, її світле майбутнє. Свято-Покровська Церква від часу свого існування була осередком релігійного і культурного національного життя українців, місцем зустрічей, поради і спілкування. Вона була і є своєрідним клаптиком батьківщини, рідним домом для українців, які з різних обставин опинилися в Німеччині. Відчуття, які переживає кожен, хто входить у цей Храм неможливо описати. Це – треба бачити!
Історичну цінність в Церкві Покрови Богородиці становлять також ікони, виконані на простих матеріалах і недорогими фарбами, але на них відбився час, вони намолені й осяйні, з любов’ю прикрашені вишитими українськими емігрантами рушниками.
Є в Церкві і оригінальна Престольна ікона Покрови Богородиці, яку називають Козацькою іконою. Певно, це копія з ікони часів УНР. На ній Діва Марія зображена вбраною в український національний стрій. Вона стоїть на хмарці у проміннях сонця, з ангелами по обидва боки. Свій вишитий Покров Пресвята Богородиця тримає над козаками. У нижній частині ікони зображено гармату з ядрами та козацькі стяги, серед яких жовто-блакитний прапор УНР.
В середині 50-х українська громада вирішала надати половину приміщення своєї Церкви під РПЗЦ св. Миколая новоприбулим російським емігрантам, переважно денікінцям, які втікали з інших країн.
Відомо, що в різний час в Українській Православній Церкві Покрови Богородиці в Інгольштадті відправляли служби Божі й були настоятелями парафії: у 1952-1953 – протоієрей Федір Димар; у 1953-1955 – протопресвітер, український літератор, церковний історик Демид Бурко (1894-1989), похований в Штудгарті, у 1920-21 роках він служив у Волинській дивізії Армії УНР, двічі був заарештований більшовиками, у 1942 році у Харкові був висвячений на священика і влітку 1943 року виїхав на еміграцію в Німеччину, де спочатку був священиком у таборах для переміщених осіб, видав багато праць, найбільша з яких – «З книги буття Української Церкви», написав низку спогадів про визначних діячів УАПЦ; у 1955-1961 – протоієрей Іван Шпакович (1897-1961), був музично обдарованою людиною, написав багато хорових творів, похований в Інгольштадті; у 80-х роках ХХ ст. церква була під піклуванням протоієрея Анатолія Дублянського (1912-1997), українського історика, журналіста, громадського та релігійного діяча, відомого волинянина, який ніколи не поривав зв’язків з Батьківщиною, студіював історію в університетах у Вільно та Варшаві, вчителював і працював у луцькому музеї, редакції газети «Український голос», на еміграції в Німеччині був висвячений на священика, видавав журнал «Рідна Церква», писав книги, працював у багатьох парафіях УАПЦ в Баварії, Парижі, Швеції і Швейцарії, у 1981 році був посвячений в єпископи, у 1994 отримав титул митрополита, похований в Новому Ульмі. До Церкви Покрови Богородиці в Інгольштадті часто приїздив о.митр.прот. Паладій Дубицький з Мюнхена, який був у перших рядах від початку творення УАПЦ в Німеччині, був наставником о. Валентина Смоктуновича.
З 1989 року незмінним і турботливим настоятелем Церкви Покрови Богородиці в Інгольштадті є о. митр. прот. Валентин Смоктунович, який 14 січня 1990 року отримав висвячення від єпископа Анатолія Дублянського в церкві св. Апостолів Петра і Павла в Мюнхен-Людвігсфельді. Отець протоієрей Валентин Смоктунович відправляє служби Божі для українських мирян в УАПЦ в Мюнхені, Регенсбурзі, Мюнхен-Людвігсфельді та кожну 3-ю неділю (1 раз в місяць) в Інгольштадті. Його проповіді завжди сповнені глибоко релігійним та патріотичним змістом. Допомагає йому в проведенні служб Божих протодиякон Олег Євсевський та церковний хор. Велику організаторську роботу для церковної громади проводить староста і читець церкви Олег Кратт. Його турботами 16 червня 2004 року на даху церкви було встановлено, освячений о. Валентином, новий хрест висотою 3,2 м. Величний хрест був замовлений паном Олегом на рідній Волині. Також він обновив золотистим покриттям Царські Ворота. З великими труднощами, силами самих парафіян, проводяться ремонти Церкви. Приходять на допомогу й німецькі друзі – місцевий хор «Шанцер Козакен», які співають старослов’янською Православну Літургію в католицьких і лютеранських церквах і милостиві до чужої церкви та чужинців у скруті. Невтомний староста відкриває Церкву кожної неділі з 10 до 12 години, навіть тоді, коли там немає служби.
Церква опікується й могилами померлих парафіян, допомагає їх родичам з облаштуванням надмогильних плит. Серед відомих українців, похованих в Інгольдштадті, насамперед слід назвати ім’я генерал-хорунжого Армії УНР Василя Татарського (1898-1991), громадського діяча, одного з основоположників Союзу Українських Ветеранів в Німеччині, його голова від 1950 року. Він належав до Вищої Військової Ради при уряді УНР, був членом Українського Національно-Державного Союзу, писав статті до газети «Українські вісті», «Мета», «Українське слово» в Парижі, видавав журнал «Український Комбатант», видав книгу своїх спогадів «Під чотирма прапорами». Багато добрих справ зробив для української громади полум’яний український патріот Йосип Пукальський (1895-2007), котрий виношував ідею зробити символічну спільну могилу українців, хто був похований в Інгольштадті й імена яких збереглися і разом зі своїми однодумцями втілив цю ідею в життя. Тепер українці збираються біля спільної могили на свята, щоб відправити панахиду і вшанувати пам’ять тих, хто віддав своє життя в боротьбі за волю України. Більше 50-ти років церковним старостою в Храмі Покрови Богородиці служив Федір Бондаренко (1914-2005), родом з Київщини. Він дуже піклувався, щоб зберегти все в церкві в давніх церковних і культурних традиціях, збирав архів, ретельно лагодив церковні речі, піклувався за громаду.
У 2007 році Православні Церкви, розташовані у старому пороховому складі, який належить уряду Баварії, пережили загрозу можливого закриття. Спочатку була відібрана і огороджена частина навколишньої церковної території з садком, де було зведено будівлю для школи європейських мов. Далі церкву хотіли переселити, а будову продати. Українське Культурно-Релігійне Товариство під головуванням церковного старости Олега Кратта піднялося на боротьбу за існування своєї Церкви. На захист її стала не тільки церковна громада, а й представники інших християнських конфесій – Німецька Католицька і Лютеранська Церкви, монахи Ордена Капуцинів. Було проведено спільну службу Божу, кожен на своїй мові: від Української Православної Церкви о.Валентин, священик від Російської Православної Закордонної Церкви та священик Румунської Православної Церкви, а всі інші християнські конфесії були присутні на ній. А щоб донести громадськості міста важливість збереження Материнської церкви й національних традицій на чужині, захистити існування такої церкви, були зняті й показані по місцевому телебаченню два фільми: про святкування українського Різдва і День відкритих дверей. В місті був встановлений намет і прибрані українськими рушниками та іконами столи для збору підписів на захист церкви, виготовлені плакати й стенди з фото про її історію. Як наслідок – понад 2 тисячі громадян Інгольштадту підписали протест проти виселення церкви. Також місцеві газети відгукнулися солідарними статтями на її захист. Церковну громаду підтримали член міської ради м.Інгольштадт д-р.Йоганн Гьорнер, представник мерії пан Герберт Лоренц, історик пан Курт Шоерер. Наполеглива праця, Божа ласка і Покрова Пресвятої Богородиці дала свої результати. Влада, в особі експерта з питань культурної спадщини пана Крістіана Дітмара, відповіла листом, в якому було заключення про історичну цінність Української Православної Церкви не тільки для України, але також для Баварії і всієї Німеччини, розглянуто історичні, архітектурні й моральні аспекти на право її існування.
Так Українська Православна Церква Покрови Діви Марії в Інгольштадті стала символом єднання всіх християн і конфесій. Зараз Церква нараховує понад 100 парафіян, старі вірники відійшли на вічний спокій, а молодші, на жаль, не так сумлінно відвідують її. Але приходячи в святу дідівську Церкву, згадують тут українську мову, своє коріння й українські традиції. І кожного разу на службі Божій звучать у Церкві слова подяки усім, хто її підтримує і щира молитва за Соборну Українську Державу!
Боже Великий, Єдиний,
Нашу Вкраїну храни!..
Надія Музичук
Використана література:
http://www.ukrainische-kirche-ingolstadt.de/
http://www.ukrainische-orthodoxe-kirche.de/40958.html
http://poltava-repres.narod.ru/rozviyani/ sp_02.htm
http://komb-a-ingwar.blogspot.com/2009/04/blog-post_22.html
http://ounb.lutsk.ua/html/archive/2007/calendar/07_11_11.html
