ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

Нещодавно випадок звів мене з дівчиною з Тунісу. Наша зустріч відбулася одного холодного ранку біля підніжжя Будайських гір. Дівчина з захопленням розповідала: “Моя поїздка в Будапешт – це неймовірна подорож, у яку ще рік-два тому я б повірити не могла! Я вперше перебуваю при такій низькій температурі повітря, лише +2°C. А ще – поблизу знаходиться центр Європи. Я – у центрі Європи!”
Географічний центр Європи – гіпотетична точка, яка позначає її географічний центр. Розміщення центру залежить від окреслення кордонів Європи і головним чином визначається обраною методикою підрахунку, а також тим, чи включаються віддалені острови до переліку крайніх точок Європи. На звання географічного центру Європи претендують кілька місць.
Книга рекордів Гіннеса визнає Bernotai (26 км на північ від Вільнюса) як «офіційний» географічний центр Європи, про що уряд Литви має сертифікат Французької академії наук 1989 року. Але це не заперечує інших обчислень, залежно від методології, використаної при прийнятті рішення.
Так, поміж різних обчислень знаходимо, що на географічний центр Європи претендують також Угорщина та Україна. Угорщина – згідно з дослідженням 1992 року – в селі Tállya 48.23610° пн.ш. та 21.22574 сх.д. Україна – згідно з дослідженнями 1885-1887 років – в селі Ділове 47°57’ пн.ш та 24°11’ сх.д.
Вирушаємо в Україну на Закарпаття у пошуках центру Європи.
Для цього обираємо залізничний транспорт, далеко не найлегший і не найшвидший спосіб подорожувати. Але з ним пов’язана особлива історія.
Після утворення дуалістичної Австро-Угорщини у 1867 році, в державі досить інтенсивно почався розвиток промисловості й будівництво міст, що й спричинило зростання потреб у багатих лісових ресурсах. Для того, щоб краще використовувати природні багатства Карпат, імператор Франц Йосип І дав уряду доручення побудувати залізничну дорогу, яка б з’єднала два міста Сиґет та Станіслав (сучасний Івано-Франківськ). Залізниця мала пройти вздовж гірських річок Тиса та Прут. За будівництво залізниці взялася фірма «Ґ. Ґреґенсен і сини» (Gregensen G. es Fiai). А ті запросити для будівництва спеціалістів з Італії, переважно з північних гірських земель, які тоді входили до Австро-Угорщини. Там вони у свій час добре зарекомендували себе на будівництві залізничних доріг, зокрема, мостів, тунелів, підпірних стінок та акведуків з тесаного каменя у схожій гірській місцевості Альп. Їм допомагали робітники з сучасних територій України, Угорщини та Румунії.
У 1886 році при будівництві залізничного моста поблизу села Требушани групою італійських спеціалістів, зокрема інженером на ім’я Джованні (прізвище невідоме) та його помічником, проектантом моста Джованні Андреа Буцціпевні були проведені математичні розрахунки і висунуте припущення, що саме тут знаходиться географічний суходільний центр Європи.
Згодом ця інформація була оприлюднена у Віденській пресі. Для підтвердження правдивості цих розрахунків була відряджена експедиція вчених з Віденського Імператорсько-Королівського військово-географічного інституту. Після ретельних досліджень австрійськими і угорськими науковцями були підтверджені первинні розрахунки італійців і весною 1887 року тут було споруджено кам’яну стелу висотою 1,5 м, що уже майже 130 років символізує Географічний суходільний центр Європи. На нижній частині стели латинським шрифтом є напис
«LOCUS PERENNIS DILICENTISSIME CUM LIBELLA LIBRATIONIS QUAE EST IN AUSTRIA ET HUNGARIA CONFECTA CUM MENSURA GRADUMMERIDIONALIUM ET PARALELORUM QUAEM EUROPEAM MDCCCLXXXVII», який у перекладі українською мовою звучить так: «Дуже точними вимірами, приладом, виготовленим в Австрії та Угорщині, визначене постійне осереднє місце, що відповідає європейській ширині та довжині, встановлене при вимірах 1887».
Напевно, італійці при вимірах користувалися астролябією, приладом, розрахованим передусім для моряків, які в плаванні встановлювали своє місцезнаходження на водних просторах, починаючи із ІІІ ст. до н.е. Вмінням користуватися цим приладом тоді визначався й рівень спеціалістів, якими і були італійці. А Австро-Угорщина у той період була морською державою, адже мала вихід в Адріатичне море, де був її флот, і тому такі прилади цілком могли виготовлятися і у названій державі.
Сучасні виміри координат є трішечки іншими, адже крім градусів, з’являються уже і хвилини, можуть бути і секунди. З часу встановлення пам’ятного знака води Атлантичного океану, ряду морів могли розмити або намити ґрунти, на берегах яких є крайні точки перехрестя.
Розповідаючи своїм подорожнім ось такі правдиві і цікаві історії пам’ятної стели будівництва карпатської залізниці, якою ми й проїжджаємо, рахуючи древні та міцні кам’яні мости та тунелі за 6 годин ми заїхали з міста Івано-Франківськ до станції Берлібаш (с. Ділове). А вже тут, у центрі Європи, маємо можливість подихати свіжим гірським повітрям та поринути у життя, побут і традицій місцевого населення.

Віра ДЯЧОК