№4(128)
жовтень - грудень
2014 року

ОГЛЯД ПОДІЙ
ПУБЛІЦИСТИКА
200-річча Т.Г. ШЕВЧЕНКА
УКРАЇНОЗНАВСТВО
РЕЦЕПТИ УКРАЇНСЬКОЇ КУХНІ

Краса і сила рідної мови

Вірші з війни і про війну

Патріотична поезія сьогодення відомих українських поетів і поетів з української діаспори, а також невідомих поетів-бійців з фронту це ‒ цілісне полотно правди з написаними серцем і душею рядками про героїзм і силу духу наших воїнів, які протистоять підступній московській навалі і воюють не тільки за нашу землю, а стримують кремлівські апетити перед усією Європою і світом.
У віршах з фронту оспівується велична жертовність наших кращих синів в ім’я Батьківщини, передаються гострі почуття любові, справедливості і відповідальності наших воїнів за своїх матерів, дружин, дітей, за загиблих побратимів. В них ‒ біль, тривога, а разом надія та віра в перемогу України.

Я ПРИЙДУ...

Я прийду з війни і гляну в очі
Тому, хто каже, що жити не хоче.
Кому набридла робота, нудне телебачення,
Розповім трішки, що бачив я...

Кому надто зимно вночі, сильна спека днем,
Чекали задовго таксі, змокли під дощем,
Як ми боялись заснути, навіть на мить,
Від пострілів “градів”, ще й гроза гримить.

Та ми звикли спати під шум мінометів,
Чергували, щоб інші “дрімнули”... не в наметі...
Ми спали, там, брате, у ямах холодних,
Де гріють лиш мрії і туга за домом.

Бувало, що пили воду з калюж,
Вечеря для десятка ‒ один підсмажений вуж.
В нас не було простуд, а може й були.
Ніхто і ніколи про це не говорив.

Найстрашніше, до чого там звикаєш,
Це, що кожного дня когось втрачаєш...
І не знаєш... може завтра ТИ...
Але ми вже звикли... Змогли... Змогли...

Ми не герої, як ви говорите...
Тут люди дуріють, стають душевно-хворими...
Це все від війни... від великого горя,
Але більшість ‒ сильна. Сильніша крові і болю...
Ми тут, бо ВИ там маєте жити у спокої,
Ми тут, бо так само хочемо миру...

І навіть, коли я лежу в окопі,
Ніколи не думаю про могилу...
Я мрію про дім, про роботу, сім'ю,
Як же хочу скинути з себе броню...
Допоможи, полюби життя,
Там, де мир, там — щастя.
Не шукай собі зла.

Листопад - 2014
Автор: Вадим Вовк, “кіборг” з Донецького аеропорту, фронт.

 

***

Добре було Тарасу Шевченку.
Той мав розкіш говорити до мертвих, живих і ненароджених.
А тут доводиться говорити до ненароджених і до мертвих.
Говорити до живих чомусь не хочеться.
Принаймні, хочеться все менше й менше.
В Піски. Треба негайно вибиратися в Піски.
Там якщо живий ‒ то живий, а якщо мертвий ‒ то що ж.
Там, принаймні, усе ‒ по-справжньому, усе ‒ чесно.
А тут усі якісь не те, щоб мертві... Недонароджені чи що?
В Піски. Треба негайно в Піски.

29.11.2014
Автор: Борис Гуменюк, Тернопіль ‒ Київ.

***

Я вже давно не призивний,
Але іду я у солдати
Бо час настав такий тяжкий,
Що йду за себе воювати.
Іду за тебе генерал,
Що за бабло купив погони,
І це звання в когось украв
Ціною ницості й поклонів.
Що варті твої ордени?
Які висять на жирним тілі.
Радість, хіба для сатани
Або для псів оскаженілих.
Іду й за тебе я, начфін,
Що вчора гроші крав в солдата,
Ти раб мамони і з колін
Тебе ніколи не підняти.
Іду й за тебе, липкий мент,
Що став ти мусором відразу,
Але настане той момент
Коли поборем й цю заразу.
Іду й за тебе, лікар, я,
Гнилий шнурок ти Гіппократа,
Бо хата ж крайняя твоя,
І ти не підеш рятувати.
Бо ти за 30 срібняків
Продав ту довідку мерзоті,
І з сорому ти не згорів,
І не повісився на дроті.
Іду за всіх я на війну,
Хто заховався під спідницю,
За вбитих горем матерів,
За молодую удовицю
Іду я за дітей отих,
Яких вже не обніме тато,
Бо вбив його кремлівський псих
Рукою найманця і ката.
І за “Небесну Сотню” йду,
За всіх полеглих на Донбасі,
Бо Україна тут моя
Й сидіти в хаті ‒ не на часі.

Вересень - 2014
Автор: Боєць добровольчого батальйону
Микола, 64 роки, фронт.

ВИРІС СИН...

Виріс син і вирушив в дорогу.
Мати залишилася одна.
З нею залишилися тривоги,
А думки, де східна сторона.

З сином мандрували очі сині,
Хата біла й рідне місто Львів!
Як любив він ніжно Україну,
Як він щастя й спокою хотів!

Тільки впав він раптом...
На Донецькім полі,
І прийшли до нього верби та тополі.
І голосить мати в ту тяжку хвилину
Сину мій рідненький, моя ти дитино!

Верби та тополі листям шелестіли,
Із-під Львова пташки рідні прилетіли,
Прикотилось сонце, плаче рідне небо:
“Боже, поможи нам у тяжкій потребі...”

Можна знищить мозок, розстріляти тіло!
Та не вбити духу й сонця у душі!
“Слава Україні!” ‒ губи шепотіли...
“Перемога наша! Згинуть вороги!”

10.07.2014
Автор: Наталка Ярема, Львів.

***

Хто затіяв оцю війну,
Що осипає цвітом мрію ?
Спадає у годину злу ‒
Смертю страхає мою Україну...
Забули страх сини в пожертві,
Щоби зламати сатану
І розцвітає Слава в смерті
Синів закутих у броню,
Які у Світлі сіють Волю,
Щоби у мрії доросли
І внуки мали щастя-долю,
Якою Рід свій піднесли ‒
Козацький Рід,
Козацьку Славу,
Прабатьківську живую кров ‒
Во многа літ
Міцну Державу
І братську Віру та Любов...

--------------------------
03.12.2014; St.D--U
--------------------------
Автор : Katynsky Orest (Франція).

ПІСНЯ ПРО АТО

Під місяцем і зорями-свічками
В долонях ночі постріли й вогонь.
І градів свист, мов жах, над блокпостами,
Лягає росами до посивілих скронь.

А в глибині зажуреної ночі,
Десь мама й тато у молитві ждуть,
Неповний місяць заглядає в очі
І шле проміння на батьківську путь.

В журливій тиші ворог підступає,
На блокпостах бракує теплих слів,
А побратим останній вірш складає,
Він так багато всім сказати має,
Допоки залишається живим.

Він молодий, немов дубок, тендітний,
Ніколи зброї не тримав в руках,
Не дарував ще нареченій квіти,
Але з вогню бійців спасав не раз,
Бо так його змогли батьки навчити.

Горять зірки. Ідуть бої за волю
І мовчки плачуть крапельки роси.
Шепоче місяць над зрадливим полем,
Де “брат” московський міни положив.
О Боже праведний! Він теж Твій син.

02.12.2014
Автор: Галина Фесюк, Жовква, Львівщина.

Рубрику підготувала Надія Музичук