У надії на Господа

Заглиблюючись у будь-яку Господню таємницю, відчуваю, як захоплення і подив переповнюють мене, зворушуючи до краю. У досконалості Божого промислу ми зазвичай переконуємося у перебігу свого життя. У когось воно спокійне, щасливе і благополучне. А є між нами і такі, кого доля аж ніяк не милує, даючи важкі випробування – непевність у майбутньому, нестабільність людського щастя, неприхильність оточення, хвороби тощо. І перший, і другий випадок, як не дивно, свідчать про одну-єдину річ – здатність сприймати Господню любов і приймати Його волю. Бо одна справа – любити Господа, коли тебе ніщо і ніхто не турбує, знаходячись у спокої та благоденствії, й зовсім інша річ зберігати подяку і любов у своєму серці до Творця, якщо довкола тебе панує хаос пристрастей, що підхоплює тебе, як нікчемну соломинку, коли тебе зраджують найближчі і найдорожчі люди, а чужі женуть від себе, наче прокаженого і не бачиш ні в чому порятунку у земному своєму бутті і довкола тільки згущаються сутінки...
І все таки серед нужденних у своїй недолі людей можна знайти багато шляхетних душею натур, які не впадають у відчай, і замість того, щоб звинувачувати всіх і вся, вони шукають Бога, можливо, не так очікують Його матеріальних милостей, як найбільшої прихильності – вічної любові Творця. Цим шляхом ішли мученики віри, блаженні і святі отці та матері, творячи добро і несучи розгубленим зерна Христової віри.
Праведником бути нелегко, бо цей хрест не кожному під силу. Якби біблійні патріархи збилися на манівці, чи прийшло б людство до потреби вірити в єдиного Бога? Народ Ізраїлю навіть у добу пророка Мойсея не був вільний від ідолопоклонства, всіляких поганських забобон і тяжко відходив після виходу з єгипетського рабства. Між людьми замість порозуміння і любови панувала злість та аморальність. Однак Господь дав через пророків іудеям Божий закон, сприяв приходу справедливих і вимогливих царів. І саме з роду Давидового на світ приходить Єдинородний Син, наш Спаситель Ісус Христос, якого шанують і мають за великого пророка навіть мусульмани.

Обрані Богом

До цих вибраних родин належали також Св. Анна та Йоаким – батьки Пречистої Діви Марії. Про їхнє життя знаємо небагато зі Святого письма. Але за переказами святих отців, Св.Анна походила з царського дому Давида. Батька її звали Столян, а матір нарекли Ємеренцією.
Столян та Ємеренція мешкали у місті Сефора неподалік Назарета. Були вони заможними людьми. Мали в Сефорі будинок та поле у чудовій долині Завулон, півтори години ходу від Сефори. У цій місцевості жили родичі Св. Йоакима. Батьки Св.Анни були надзвичайно чесні та богобоязливі люди. Вже малою Св.Анна ходила з батьками на прощу до Єрусалиму, беручи участь у Службі Божій, доглядала за храмом, беручись за будь-яку роботу. Образ працелюбних та побожних батьків надовго залишився в пам’яті малої Анни.
Виховуючи дочку у правдивій чистій вірі у Бога, батьки, за єврейськими законами, стали підшукувати Анні жениха. Яким же було здивування родичів, коли Анна сповістила їм, що хоче зостатися дівою. Однак Божі наміри були іншими щодо неї. Коли Анні виповнилося 18 літ, батько запитав її, чи не вийде вона заміж за Йакима. Анна добре знала його з малих літ. Тому після кількаденного роздумування, порадившись із матір’ю, погоджується з батьком. Невдовзі наречені повінчалися, утворивши святе подружжя.
20 літ подружнього життя Йоакима та Анни були дуже щасливими. Однак із часом дедалі тяжа журба стала пригнічувати їх – не було дітей. Несправедливі осуди з боку ближніх не раз доводилося чути подружжю.
Стара апокрифічна книга «Протоєвангеліє від Св. Якова» так описує страждання Св.Анни: «І дивлячись угору, побачила вона (Анна) гніздо пташат на дереві. Вибухнула голосним плачем та крізь сльози сказала: «Горе мені, горе мені! Хто вродив мене? Що за невіста видала мене на світ? Ходжу по ній, мов живий проклін, та покрита я заодно соромом перед людьми. Хіба для цього я живу на світі, щоб мене людський глум та наруги виганяли зі святині? Я не можу себе рівняти не що з іншими жінками, але навіть із птахами у повітрі, бо вони, о Боже, мають дітей, а я ходжу бездітна по світі. Горе мені! До кого я уподібнилась? Мені не рівнятися навіть із земними звірятами, бо й вони мають дітей перед лицем Твоїм. Горе мені, до кого я подібна? Мені навіть не рівнятися з землею, бо й вона родить у свій час та цим величає Тебе, Боже».
Чи є сильніші слова, щоби повідати біль та горе праведниці? Свій біль вона виливає правдивому лікарю сердець, єдиному, хто зрозуміє, вислухає і допоможе  - Богу. Не йде голосить на вулиці, не шукає порад у людей мінливої вдачі і непевних думок, які сьогодні нібито зрозуміють, а завтра висміють. Лише на Господа покладається та на Його волю.
 Терпіння Св. Йоакима були не меншими. Опишу лише таку згадку.
Святий Тараса – цареградський патріарх, що жив 1100 років тому у Візантії, у своїй проповіді переповідав молитву на горі Герміон: «Серцевідче Господи! – кликав терплячий Йоаким. – Ти Творець усього видимого і невидимого. Ти своїм могутнім Словом покликав до життя сонце, як світило дня, а місяць та зорі, щоби були світлом ночі. Ти кажеш хмарам зсилати дощ та збираєш вітри. Ти заселив звірятами сушу, а повітря – птахами. Ти всіх їх годуєш у свою пору. Ти, Боже, прикрасив землю зеленню та чудовими деревами. Вислухай мене, Всемогутній, та даруй мені потомство, щоби замкнулись невгамовні уста, які в своїй гордості говорять зло на праведника».

Молитва серця

Чи може залишитися байдужим Господь до цих слів, сповнених віри і покори?
Саме молитва, що виходить із зболілого серця, є вислухана. Ми собі уявити не можемо, наскільки Всеблагий Господь щедрий у своєму милосерді. Коли закінчиться велика буря, за нею наступає тиша. Так і в людському житті: за терпеливо перенесені зневаги і гоніння Бог щедро винагороджує. Він не вимагає від нас абсолютно нічого, крім одного – любові чистої і постійної в сокрушеннім серцю.
20 літ молилися праведники в надії, що Господь вислухає, і Він дійсно це зробив. Несподівано перед Анною з’явився ангел Гавриїл зі словами: «Анно, Бог вислухав твою молитву. Ти зачнеш і породиш дитину, а через Неї прославлятиме Тебе цілий світ».
На це, сповнена неземної радості Св.Анна промовила: «Богом присягаюсь, коли когось приведу на світ, буде це хлопчик чи дівчинка, то принесу це дитя Богові в жертву і хай Йому вже служить все своє життя».
У цей час ангел з’являється і Йоакимові з вісткою, що Бог вислухав Його молитву і Анна стане матір’ю. Творець зняв пляму сорому та звеличив ласкою. Бог завжди вірний своєму слову. Анна зачала дитя, і ним стала блаженна доня – Непорочно Зачата Пречиста Діва Марія.
Надійшов очікуваний день приходу Пр. Діви Марії на світ. Увечері 21 вересня сповила Анна виблагану доню – Найчистішу Діву Марію. Радість, яка наповнила дім Йоакима, годі передати. Запрошені були на сімейне свято найближчі родичі. Богові принесено жертву з найкращих плодів, худоби. Щедрість праведників витала і поміж бідних.
Радісна Анна взяла на руки доню і заспівала пісню: «Хваліте Господа над Господами, бо змилувався над своїм народом. Він виповнив обітницю, яку дав у раю Адамові, що потомок жінки зірве голову змієві. В мені дозріла обітниця благословенна, яку дав Господь Авраамові. Хваліть та прославляйте Господа, бо добрий є Бог. Алилуя!»

Сповнена обітниця

За законом Мойсея, восьмого дня по народженню кожне немовля отримувало ім’я. Це нагадувало наші хрестини, проте, на відміну від християн, в іудеїв були свої особливості такого обряду. При нареченні дитина отримувала приналежність до  народу Ізраїлевого, діставала право на участь в обітницях Мойсея. Також обов’язковим був релігійний ритуал законного очищення породіль.
Із цією метою Св.Анна та її чоловік Йоаким вирушили до Єрусалима. Вона не забула про обітницю, складену Богові ще перед народженням дитини, тому звернулася до Господа: «Всемогутній Боже! Ти вислухав мою та праведного Йоакима молитву. Ти забрав від нас сором та безчестя, що тяжіли над нами важким ярмом. Ти дарував нам дитину. Ось сьогодні ми, повні вдячності Тобі та свідомі того, що робимо, заявляємо перед Тобою, ще три роки затримаємо в себе нашу доню. А коли виповниться три роки, відведемо та залишимо її у храмі, щоби служила Тобі та вчилась пізнавати Твою Святу волю. Допоможи нам, Боже, виконати нам нашу обітницю та її дотримати. Амінь.»
Повна мудрості, просвітлена ласкою Святого Духа, праведниця Анна знала, як вчинити перед Богом. Не кожен із нас зробив би такий благородний вчинок. Своїм дітям зазвичай даємо все, забуваючи дати основне – прищепити любов до Бога, Його законів. Чи не є ми сліпі та глухі, як пише Святе письмо?
Роки минали швидко. Марія росла в послуху своїм родичам та в пізнанні Бога. Святі Герман і Єпіфаній зазначають, що коли Пречистій Діві йшов третій рік життя, сама Діва Марія жертвувала себе Богові – свої дитячі роки. В євреїв був звичай віддавати своїх дочок в Єрусалимську святиню, де вони отримували кращу освіту та без упину служили Богові.
Надійшов цей великий день. Батьки не виявляли ніякого смутку чи душевного болю, хоча й знали, що розлучаться зі своїм єдиним і улюбленим дитям. Із Назарета вибралися ще вдосвіта до Єрусалима. Їм співала сила-силенна янголів: «Які величні твої кроки, царська доню!» Тим самим становили невидиме товариство Пречистій Діві, готові до послуху Святій Дитині.
Зайшовши до Єрусалимського храму, Марія без оглядання на батьків підійшла до свого дядька Захарії, покірно чекаючи на подальші дії. Вона попрощалася зі світським життям, до якого повернулася лише для того, щоб започаткувати Його відкуплення через Свого сина.

Діва, повна благодаті

Щоб стати матір’ю Воплоченого Сина, Пречиста Діва Марія була захоронена від первородного гріха, пише у своїх „Роздумах під час молитви» Папа Римський Бенедикт XVI  («Ангел Господній» 8 грудня 2010 р.). Звертаючись до вірних, Папа Римський говорив: «Серед життєвих випробувань, а особливо серед протиріч, які людина відчуває всередині і навколо себе, Марія, Мати Христова, говорить нам, що благодать більша від гріха, а милосердя Бога сильніше від зла і здатне перетворювати його в добро. На жаль, кожен день ми переживаємо досвід зла, яке проявляється у множинності форм, у взаємостосунках людей і в довколишніх подіях. Воно походить із серця людини – серця пораненого, хворого, не здатного зцілитися самостійно».
Тому користаймо з ласк святих, молімося до праведників, дякуймо за опіку. Пресвятая Діво, навчи нас покори, тиші. У цей шалений життєвий вир принеси мир, розжени чорні хмари розбрату, подай ласку зрозуміти своє покликання і сповнити Волю Божу. Хто, як не Ти, піднімала з руїн сім’ї, держави. Хто, як не Ти, безперестанку молила Бога, свого Сина про мир, любов, збереження світу. Свідомі цього, віддаємося під Твій Покров. О Маріє, царице неба, молися за нас!

Марія ВТЕРКОВСЬКА,
релігієзнавець, психолог.
(У публікації використані витяги та деякі положення з праці отця Мирона Залітача (1876-1946), пароха церкви Св.Володимира, США)