№1(121)
січень - березень
2013 року

НАШОГО ЦВІТУ - ПО ВСЬОМУ СВІТУ
РЕЦЕПТИ УКРАЇНСЬКОЇ КУХНІ
ДИТЯЧИЙ КУТОЧОК

Преподобний Сергій Кіндзерявий-Пастухів –
митець і борець за українську материнську церкву


Українська православна Церква Діви Марії в Інгольдштадті, 1947-1948 р.

Славне ім’я преподобного Сергія Кіндзерявого-Пастухіва – видатного діяча української діаспори – належить до тих імен, які з повним правом можна віднести до золотого фонду справжніх патріотів української нації. Заклик “Україна понад усе!” був для нього не просто лозунгом, а справою всього життя, в якому він постав українським митцем і засновником Школи кобзарського мистецтва в Нью-Йорку, богословом і філософом, публіцистом і перекладачем, священнослужителем і полум’яним борцем за Українську помісну Соборну Церкву.
Преподобний Сергій Кіндзерявий-Пастухів народився 4 липня 1924 року на Закарпатті в сім’ї Катерини (Буняк) та православного священика Якова Кіндзерявого – відставного офіцера-кавалериста з Донських козаків, українського націоналіста, який належав до УНР-го руху. В 30-х роках Яків Кіндзерявий-Пастухів був священнослужителем Золочівської церкви. Втікаючи від радянських переслідувань української православної церкви, змушений був часто міняти парафії, сім’я часто переїзджала з одного місця на інше. Тож дитинство Сергія минало на Холмщині, Волині та Поліссі 1935-1938 рр. – с. Золочівка, 1939-1940рр. – с. Боголюби Луцького повіту. Свої перші ікони він намалював у 1938 році для церкви на Поліссі. З кінця 1940 року Сергій Кіндзерявий-Пастухів почав відвідувати клас бандури в Холмській українській гімназії у відомого українського кобзаря Костянтина Місевича, приймав участь у концертних програмах. Співав у гімназійному хорі та в архієрейському хорі церкви Різдва Пресвятої Богородиці в Холмі. В той же час талановитий юнак студіював медицину, малював. Мріяв стати професійним бандуристом-виконавцем, але після важкої хвороби, отриманої внаслідок перебування у німецькій в’язниці у Вінниці у 1943 році, частково втратив голос і вирішив ніколи офіційно не виступати, хоча продовжував освоювати кобзарський репертуар.
З 1944 року родина Кіндзерявих-Пастухів перебуває в Німеччині (Баварія), в таборі для переміщених осіб (D.P.) в Інгольштадті, в якому знаходилося понад 5000 українців. Всі вони проживали в приміщеннях фортифікаційних споруд.
Восени 1945 року повоєнна адміністрація Інгольштадта надала українцям право організувати свою церкву в колишньому пороховому складі. Першим настоятелем Української Православної Церкви Покрови Діви Марії був Яків Кіндзерявий-Пастухів. Його син Сергій, якому на той час виповнилось 21 рік, допомагав батьку в оформленні храму. Сюжети в Іконостасі, де образи Спасителя, Діви Марії, Св. Ольги і Володимира, Кирила та Мефодія, зображені на українських теренах, та конструкція Царських Воріт у вигляді українського герба була спільною ідеєю батька і сина. Ікони в Іконостасі написані олівцями, подарованими американським генералом в знак вдячності за виконаний з нього портрет. Образи були одними з перших серйозних робіт Сергія Кіндзерявого-Пастухіва, які написані в одній з його найулюбленіших художніх технік. На 25.01.1946 року робота над Іконостасом була завершена, про що і свідчить ця дата і підпис автора – Сергія Кіндзерявого-Пастухіва. Українська Православна Церква Покрови Діви Марії в Інгольштадті – єдина, яка збереглася в Німеччині з повоєнного часу і залишилася майже в тому ж початковому вигляді, як пам’ятник українському духові, як символ української віри і миру. До того ж і сама будова, в якій знаходиться церква, відноситься до історичної пам’ятки міста, як колишній військовий фортифікаційний об’єкт.
Сергій Кіндзерявий-Пастухів диригував у цьому храмі хором. Тоді ж, в таборі,


Автопортрет з бандурою
познайомився з українкою Юлією Литвиненко, яка в майбутньому стала йому вірною дружиною до кінця життя. Вона співала в церковному хорі і акомпанувала на фортепіано в таборовій балетній школі Валентини Ярославець. В цей час Сергій Кіндзерявий-Пастухів навчається в українській греко-католицькій семінарії в Гіршбергу (1945) та університеті в Ерлянгені, відділ теології і філософії якого закінчив у 1949 році. В Інгольштадті багато працював над портретами табірників. З 1950 року Сергій Кіндзерявий-Пастухів проживає у США. Сюди ж приїхав і його батько, Яків Кіндзерявий-Пастухів, але невдовзі він помирає. У 1952 році Сергій Кіндзерявий-Пастухів та Юлія Литвиненко одружилися. В їх великій родині – три дочки, три внучки і дві правнучки.
У 1965 році Сергій Кіндзерявий-Пастухів був висвячений на священика Української автокефальної православної церкви, став ректором українського собору Святої Трійці у Брукліні (Нью-Йорк). З 1969 – протоієрей, член товариства капеланів, адміністратор УАПЦ в екзилі до 1980 року. З 1976 року – учасник постійно діючої Конференції канонічних православних церков Америки. У 1977 році піднесений до найвищого священичого рангу – архіпресвітера. З утворенням у 1992 році Української Православної Церкви Київського патріархату входив до оргкомітету громадсько-церковного руху “Українці Америки за Киівський патріархат” та до редакційної колегії однойменного журналу.
Глибоко патріотичною є публіцистична спадщина преподобного Сергія Кіндзерявого-Пастухіва, про що свідчать такі праці, як монографія про хрест “Дерево життя” (1963), в якій він сам зазначає, що вона видана в тридцяту річницю Каїнового гріха” (Голодомору 1933 року). У 1966 році перекладає вперше українською мовою стародавній шумерський епос “Гільгамеш”, який був надрукований у журналі “Вісник Академії наук України” 1992 року, а редакція журналу визнала Сергія Кіндзерявого-Пастухіва – автором року. Також він укладає “Біблійного і богословського словника”. Від 1960 року видає “Бесіди з друзями” та “Сіяч” (на сьогодні їх понад 300), які друкувалися в українській газеті “Свобода” (США), віснику “Бористен” (Україна), українському православному календарі-альманасі “Рідна нива” (Канада). Його бесіди – це євшан-зілля, що пробуджує душі українських християн, зве їх з пітьми до світла. Ось як він пише у одній із бесід за 2010 рік: “Світло Спасителя тепер трохи де-не-де блимає, у маловірів різними батарейками підсилене. Те, що з того випливає, – сучасна віра людська на землі. Боляче й сумно писати про дійсність, на жаль, людська більшість об’їдається забороненим овочем. Господи, прости нам нашу сліпоту і помилуй! Амінь!” З 1973 року Сергій Кіндзерявий-Пастухів – редактор “Кобзарського листка”, який з 1981 року стає літературно-музичним журналом “Бандура”.

Портрет Юлії литвиненко
Починаючи з 1958 року, з першої персональної виставки в літературно-мистецькому клубі в Нью-Йорку, Сергій Кіндзерявий-Пастухів активно працював над створенням творів в різних жанрах. Самобутній художник пише портрети українських історичних постатей, ікони, біблійні постаті, образи релігійного змісту, баталістичні картини з української історії, пейзажі, натюрморти. Також писав картини в жанрі мариністики і фантастики, був автором кількох архітектурних проектів, працював і в галузі скульптури. 1963 року створює іконостас у Westbury NY. В роботах митця виразно звучить українська нота. 30 репродукцій художньої україніки Сергія Кіндзерявого-Пастухіва надруковано на поштових листівках нью-йоркського видавництва “Krynycia”. Його виставки експонувалися у Вашингтоні, Чикаго, Філадельфії та інших містах США.
У “Віснику Академії наук України” № 4, 1993 р. був надрукований журнальний варіант ілюстрованої монографії преподобного Сергія Кіндзерявого-Пастухіва “Світильники землі Української” (1963-1965 рр.). Митець створив яскраві портрети 30 визначних українських постатей, починаючи від Великого князя київського Святого Володимира (979-1015 рр.).”Малюючи портрети, я дуже хвилювався від думки, що більшість з них нам, їх праправнукам, уже навіть не відома”. До кожного твору автор подав коротку довідку-коментар. Своїм пастельним картинам він надає яскравого колориту, сміливого розчерку, повітряного натхнення.
З початку 70-х років і до 1980 року Сергій Кіндзерявий-Пастухів керував Школою кобзарського мистецтва у Нью-Йорку. У 1976 році написав книгу “Таємниця чару кобзи-бандури”. Про завдання і перспективи школи він говорив: “Згідно з кобзарською традицією, школа гри на бандурі, це не тільки верстат кобзарського мистецтва, але й кузня характеру, свідомості, світогляду. Абсолютно необхідно поставити класичний, сольбовий принцип гри в основу праці з бандурою, і домогтися максимальних технічних успіхів, доступних нам на сучасному рівні кобзарської культури”. Учні Школи кобзарського мистецтва беруть участь у музичних фестивалях, концертах, виступають на телебаченні, її випускники – члени Капели бандуристів ім. Т. Шевченка (Детройт).
У 2010 році дочка Кіндзерявих, Ольга Пастухів (також художниця), випустила книгу про своїх батьків англійською під назвою “Мистецтво преподобного Сергія Кіндзерявого-Пастухіва”, в якій надрукувала цінні фото з сімейного архіву батьків та більше 100 репродукцій його картин, серед яких портрети, образи релігійного змісту, пейзажі.
Багата творча і публіцистична спадщина преподобного Сергія Кіндзерявого-Пастухіва потребує належного вивчення і широкого пропагування в діаспорі та Україні, як взірець яскравого і світлого служіння своїй Батьківщині.
На превеликий жаль, 13 березня 2013 року преподобний Сергій Кіндзерявий-Пастухів відійшов у вічність, не доживши одного року до свого 90-річчя. Місяцем раніше, 11 лютого 2013 року померла його вірна дружина Юлія Литвиненко. Вони прожили разом під Божим благословінням довге і бурхливе життя, наповнене висококультурним змістом, доживши до глибокої старості і упокоїлися разом. Вічна їм пам’ять і земний уклін! Хай Господь оселить їх там, де спочивають Праведники!

В статті використані матеріали:

1. Публікації “Бесід з друзями” Сергія Кіндзерявого-Пастухіва в газеті “Свобода”.
2. Бюлетень "Наша церква – Київський патріархат" журналу "Бористен" №9,
http://www.borysten.narod.ru/
3. Книга Olga Pastuchiv. The Art of Rev Serhij Kindzeriavyj-Pastukhiv, 2010.Книгу можна придбати на сторінці
 http://www.lulu.com/

4. Спогади Юлії Литвиненко та Ірени Шерби, записані Головою українського Товариства Інгольштадта Олегом Краттом.
5. Стаття “Світоч землі української”, 2004.

Надія Музичук