Кожна нація ідентифікує себе в світі за своєю державною символікою – прапором, гербом, гімном. Символи держави потрібно знати, берегти, шанувати і відстоювати, бо вони несуть велике смислове значення. Це надзвичайно важливі речі для любої держави та її громадян.
Прапор української держави – синьо-жовте полотнище – символ суверенності України. 24 серпня 1991 р., в день проголошення Акту незалежності України, його було піднято над будинком Верховної Ради. 28 січня 1992 р. Верховна Рада України прийняла постанову “Про затвердження Державним Прапором України національного прапора”. Він визначається чинною Конституцією України як “стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів” (Стаття 20, розділ І). Співвідношення ширини прапора до його довжини 2:3. У 2004 р. встановлено офіційне свято День Державного Прапора України, яке відзначається щорічно 23 серпня.
Відданість нашого народу жовтому й синьому (блакитному) кольорам дуже давня і пояснює світосприймання наших предків ще з часів поклоніння сонцю, коли обидва кольори були духовними початками, символічним вираженням віри. Так, у “Велесовій книзі” ІХ ст. читаємо: “Дажбог на струзі своєму був у сварзі премудрий, яка синя”. Дажбог – сонце, Сварга – небо. І не тільки у “Велесовій книзі” збереглися ці поняття наших пращурів. Їх підтверджують безліч давньоукраїнських пісень, легенд, переказів, створених на дохристиянському ґрунті, також використання солярних знаків у давній українській вишивці, писанкарстві тощо. Недарма українська вишиванка в сьогоденні виступає як самостійний організуючий символ нації. У християнстві жовтий колір означає сонце, божественність, торжество віри і асоціюється з німбом Христа, блакитний колір вважається кольором Христа, синій колір асоціюється з небом, божественною мудрістю, безкінечністю, святістю, також синій –  колір Цариці Небесної Діви Марії. Звернувшись до наших давніх літописів, бачимо, що образ Покрови Пресвятої Богородиці став глибоко шанований в Русі-Україні з часів Володимира Великого. Прийнявши християнську віру, Володимир збудував у Києві Десятинну церкву Пресвятої Богородиці, відобразив її символ в своєму княжому знаку, заповівши її образ як оберіг для держави і наступних поколінь. У сучасному трактуванні синьо-жовте поєднання нашого прапору – це чисте безхмарне небо як символ миру і стигла пшенична нива як символ достатку. Також небесний колір асоціюється з Покровом Пресвятої Богородиці над Україною.

Християнська символіка жовто-блакитних (синіх) кольорів була завжди присутня в давніх українських храмах. Це добре видно на прикладі київського собору Святої Софії – Мудрості Божої, збудованого на початку ХІ ст. Так, у зеніті центрального купола бачимо монументальне мозаїчне зображення напівфігури Христа-Вседержителя у блакитному плащі. У склепінні сяючого золотаво-жовтого головного вівтаря – величну постать “Марії Оранти” – Богородиці, яка молиться. На ній – синій хітон.
З історичних джерел відомо, що за козацько-гетьманської доби українці користувалися прапорами різного кольору із зображеннями золотих хрестів, зірок, місяця, гетьманських або земельних гербів. На корогвах, які супроводжували запорожців у походах часто вишивали образ Пресвятої Покрови Богородиці.  З ХVIII ст. полкові і сотенні козацькі прапори Війська Запорозького все частіше шиються з блакитних та жовтих полотен. Жовто-блакитне кольорове сполучення переважало в гербах гетьманів Михайла Дорошенка, Івана Брюховецького, Кирила Розумовського, золотисто-синє сполучення – в прапорі гетьмана Івана Мазепи. А корогва останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського – продовгуватий прямокутник блакитного кольору з яскравими золотими гербами. Навіть в дореволюційному тлумаченні російського триколірного прапора  синій колір пов’язували якраз з тодішньою Малоросію (Україною) та Богородицею.
Після революції в Австро-Угорщині навесні 1848 р. національно-визвольний рух поширюється й на західноукраїнських землях. Тоді вперше на Львівській ратуші здійнявся “руський синьо-жовтий прапор”, а у Львові була створена Головна Руська Рада, яка вирішила відновити герб Галицько-Волинської держави ХІІІ - ХІV ст. з зображенням золотого лева, що спирається на скелю на синьому тлі, з “кольорами – жовтий та синій“. Спочатку порядок смуг прапору не регламентувався. В пресі того часу ці прапори називали просто “хоругвами руської барви”, що вказувало на їх давнє походження.
На початку ХХ ст. у Галичині жовто-блакитний прапор (тобто жовта смуга вгорі, а блакитна – внизу) став прапором західноукраїнського військово-політичного з’єднання Українських січових стрільців.

20 листопада 1917 р. у Києві Центральна Рада своїм Універсалом проголосила Українську Народну Республіку. В січні 1918 р. вона затвердила державні символи УНР: герб – Знак Княжої Держави Володимира Великого і жовто-блакитний прапор. Ініціатором такого вибору був Михайло Грушевський, голова Центральної Ради, відомий історик, добре обізнаний з традиціями української національної символіки. Він обґрунтував право УНР на історію українського народу з найдавніших часів і відродження тисячолітньої Української держави – “єдиної спадкоємниці Русі”. Згідно правил геральдики і прапорознавства – колір гербового символу переноситься у верхню частину, а колір гербового тла – в нижню, що і відповідало історичній назві “жовто-блакитний”. Після державного перевороту в квітні 1918 р., коли до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський, жовто-блакитний прапор був замінений на синьо-жовтий. Під час Директорії Симона Петлюри прапор став знову, як і в часи УНР, жовто-блакитним.
Восени 1918 р. синьо-жовтий прапор був затверджений державним в Західно-Українській Народній Республіці та на Прикарпатській Русі. 22 січня 1919 р. національний блакитно-жовтий прапор майорів у Києві на Софійській площі в історичний День злуки українських земель. В 1939 р. він був прийнятий в Карпатській Україні. За радянської влади український прапор і саме поєднання жовтого і блакитного (синього) кольорів були на довгі роки заборонені. Прапор УРСР був червоний, з 1949 р. червоно-лазуровий.
Після  розколу в ОУН в 1940 р. синьо-жовтий прапор залишився в ОУН-мельниківців. ОУН-бандерівці в квітні 1941 р. своїм прапором взяли червоно-чорний (полита кров’ю земля). Проте в 1930-х в Галичині, а після Другої світової війни серед українців в еміграції, де перебував наш прапор, виникли дискусії між прихильниками блакитно-жовтого і жовто-блакитного порядку поєднання кольорів, тому Українська Національна Рада 27 червня 1949 р. ухвалила, що до остаточного встановлення державних символів незалежною владою на Україні – національним прапором є синьо-жовтий. Свого національного прапора народ ніколи не забував. З ним він виборював свою державну незалежність. Навесні 1990 р. синьо-жовтий прапор замайорів над ратушами Тернополя і Львова, а 24 липня – був піднятий в столиці України перед Київською міською радою. Історична справедливість звершилася в доленосному 1991 р.
В Конституції України записано: “Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та Герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України)” (Стаття 20, розділ І). Малий Герб України затверджений 19 лютого 1992 р.

Княжий знак Володимира часто називають “тризубом”, також існує багато його тлумачень. Та якщо уважно дослідити історію нашого герба, то він не має нічого спільного з “тризубом”, як його назвав у 1815 р. російський історик М. Карамзін. Цей знак більше відповідає давньому символічному зображенню “Божих Воріт”, що одночасно означає поселення, країну, є символом володіння. Це – своєрідна “анакія”, “держава”, символ, подібний до загальних світових уявлень, але він несе своє унікальне зображення. Ще в дохристиянські часи слово “ворота” вживалося в більш широкому значення, ніж зараз, і означало конкретну територію з людським поселенням, князівство, країну. А подібні зображення воріт-престолів знаходимо в символічних знаках на території нашої країни в різні часи: за скіфів, сарматів, в Боспорському царстві, в Середньому Придніпров’ї VI-VІІІ ст. тощо. Так, наприклад, на кістяній пластинці – княжому знаку Святослава Хороброго – з одного боку вирізьблено символи сонця й небесних світил, з іншого – закриті на засув Ворота. У княжому знаку Володимира Хрестителя, який взятий за основу  Герба України, символ “Ворота” набув християнських рис: дві половинки Воріт закриті посередині на ключ-престол, в серцевині якого міститься рідкісний і всеоб’ємний християнський символ, що поєднує в собі образ Ісуса Христа і образ Богоматері. Тобто, наш герб символізує нашу споконвічну, Богом дану, землю, країну Русь-Україну – Божі Ворота під Покровом Богородиці. В цьому значенні він є одним з найстаріших і унікальних європейських християнських геральдичних знаків, до того ж з глибоким історичним корінням. Враховуючи те, що наш прапор і герб пов’язані між собою по смислу і мають єдину національну основу, стверджується думка про те, що династія наших князів сформувалася на своїй землі, і держава, (Київська Русь) була створена без втручання ззовні, без варягів. Така була епоха – свій золотий вік. Величним символом державності, вершиною її стали, побудовані Ярославом Мудрим у 1037 р., Золоті ворота з церквою Благовіщення Богородиці.
 А що зображувалося на гербових знаках інших володарів держав у той час? Теж саме – символи влади. В дохристиянських зображеннях – ключі, престоли, посохи, мечі, ворота, за християнських часів – “анакія” – мішечок із святою землею, даною Богом. Наприклад, відомі ранні візантійські зображення імператора Костянтина і його матері Олени, на яких Спаситель і Богородиця вручають їм в руки анакію. Згодом символом влади стало “державне яблуко”. Це можна бачити в зображенні угорського короля Іштвана, сучасника князя Володимира і багатьох інших володарів. В пізніші часи слово “ворота” (“порта”, іт. “porta”,фр. “porte”) стали складовою частиною назв країн, наприклад, – Португалія, Блискуча Порта (Оттоманська імперія).

Маючи ключ для розгадки нашого герба, легко його і подібні до нього символи прочитати. Згадаємо тут лише декілька знаків. Так, на одному з прорисів у Софійському соборі видно чудовий державний знак, де у обрамленні воріт зображено гору-землю, прикрашену хрестом. Подібний знак знайдений на руїнах Десятинної церкви. Чіткий і зрозумілий був княжий знак у Мстислава Чернігівського і Тмутараканського, на якому зображено престол у воротах і символ Богородиці (тепер це сучасний герб Чернігова). Символ Богородиці бачимо на гербовому знаку київського князя  Володимира Ольгердовича (ІІ пол. XIV ст.). Зображення лева на скелі – захисника Воріт – бачимо в гербі Галицько-Волинського князівства, в гербі Війська Запорізького – козака з мушкетом на сторожі своєї землі, а символ Богородиці в Кораблі Божого спасіння – в гербі гетьмана Івана Мазепи.
18 січня 1918 р. Центральна Рада затвердила княжий знак Володимира Великого у якості герба УНР. 22 січня 1919 р. згідно з законом про злуку цей герб увійшов у крайовий герб Західної області УНР, залишався він і при П. Скоропадському, і при Директорії, у 1939 р. він став державним гербом Карпатської Русі.. У радянський період був заборонений. Але ніколи наш герб не зникав, не забувався, як нікуди не дівалась українська земля, яку завжди боронили від ворогів наші пращури. Добре, що за весь цей час наш герб, що знаходиться під покровом Божої Матері, ніхто чужий собі не привласнив. На жаль, і до сьогоднішнього дня Великий Державний Герб України депутатами Верховної Ради так і не затверджений.
“Державний Гімн України – національний гімн на музику М. Вербицького...” (Стаття 20, розділ І). Офіційно Гімн України “Ще не вмерла України ні Слава, ні Воля”, слова П. Вербицького був прийнятий Верховною Радою України 15 січня 1992 р.
Пильнуймо своє!

Музичук Надія