Журі визначило переможця Міжнародного конкурсу творів ім. Вячеслава Чорновола «Україна: погляд ззовні».
Переможцем стала робота «Україна майбутнього» Габріелли Госсу з Угорщини
Конкурс був організований ВГО «Молодий Народний Рух», за сприяння Європейського конгресу українців та Конференції українських молодечих організацій. Приємно відзначити, що конкурс викликав зацікавлення серед молоді діаспори.
Переможниця буде запрошена на щорічне таборування МНР біля г. Говерла, що відбуватиметься 16-18 липня 2010 року. Також переможниці будуть вручені подарунки від Народного Руху України та від Музею Вячеслава Чорновола.
Молодий Народний Рух і надалі планує проведення подібних конкурсів та залучення молоді діаспори до різних заходів в Україні.
ВГО «Молодий Народний Рух» висловлює велику подяку Європейському конгресу українців та Конференції українських молодечих організацій за допомогу в організації конкурсу.
Робота-переможиця міжнародного конкурсу творів ім. В. Чорновола «Україна: погляд ззовні». Автор: Габріелла Госсу (Угорщина, Nyíregyháza)
УКРАЇНА МАЙБУТНЬОГО
Україно, ти для мене диво,
І нехай сплива за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.
В. Симоненко.
Україна!.. Це слово з глибокою шанобою і гордістю промовляють справжні сини і дочки України. Україна! Це - київська Софія і Золоті ворота, ласкаве Чорне море і бурхливі потоки, що із срібним передзвоном мчать з гір на долини, пшеничні лани і блакитне небо, розкішні каштани і сумні верби, це краса зелених Карпат. Україна!.. Хтось згадає безстрашного Святослава, комусь хвилюватимуть душу неповторні українські пісні, хтось побачить перед собою козацькі полки, що виступають у похід, перед кимсь постане легендарна Маруся Чурай...
Вивчаючи твою славну історію, можна побачити, як багато ти, Україно, зазнала лиха, яке буває тільки в страшних казках. Твою історію зіткано із світла і темряви, з радості і смутку.
Українцi мають усi пiдстави пишатися тим, що їхня Батькiвщина не раз переживала днi могутностi й слави, мала справдi легендарних героїв, мужньо долала найважчi випробування. I потiм вiдроджувалась, виростала з руїн, виховувала новi поколiння, закоханих у рiдну землю лицарiв правди i волi. Українці можуть пишатися тим, що Україна нiколи не поневолювала iншi народи, а лише захищала себе вiд ласих на чуже добро близьких i далеких сусiдiв.
На жаль, цiлими сторiччями ворогам за допомогою грубого i жорстокого, як правило, кривавого насильства, облудної брехнi i пiдступу, розпалювання ненавистi мiж етнiчними групами українцiв удавалось панувати над Україною. Майже всi завойовники кричали нахабно, безсоромно i цинiчно, що вони несуть українцям тiльки добро i щастя. Прикро, але дехто з українців ставав на службу до чужинських можновладцiв i допомагав їм гнобити свiй народ. Перевертнями i яничарами, а в наш час манкуртами називають люди таких осiб, якi за грошi ладнi вiдректися навiть вiд рiдної матерi. Але були й тi, якi, навiть настромленi на польсько-шляхетськi палi та пiдвiшенi на турецьких залiзних гаках за ребра, вмирали з iменем України на устах. Їй вони вiддавали усi свої сили, здiбностi, працю i навiть життя. Кожна така людина розумiла, що тiльки тодi її Батькiвщина, Україна, зможе стати господинею на власнiй землi, коли всi її сини i дочки будуть щоденно працювати для досягнення цiєї великої, святої справедливої мети. Але чужi школи i вчителi не тiльки не виховували у дiтей почуття любовi до рiдного, а, навпаки, отруювали їх безсоромно брехнею про тих, хто поклав свою працю, а iнколи й життя на священний вiвтар незалежностi. За цих умов кращi iсторики i письменники, незважаючи на переслiдування, писали i видавали правдивi лiтературнi та науковi твори не лише для дорослих, а й для шкiльної молодi. Хто не знає такi iмена, як Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Дмитро Яворницький, Пантелеймон Кулiш та iншi.
Але, незважаючи на те, як важко живеться сьогоднi українському народовi, хочеться сподiватись на те, що він виживе, вистоїть. Над Днiпром не вигасає дух народу, не пропаде i його сила. Свiдомiсть українцiв постiйно змiнюється i здобутки ростуть. Народ не перестає боротися за свої права. Українська нацiя росте i розвивається, хоч як їй важко жити, i це додає всiм надiї й вiри, що доля народу змiниться на краще.
Україно!.. Тобі і сьогодні доводиться нелегко: чорнобильська катастрофа, екологічна небезпека, економічна криза, безробіття. В суспільстві процвітають злочинність, байдужість, підлість, рідкістю стає великодушність, чесність, милосердя.
Однак, не все так погано. Сучасна молодь України охоче вивчає історію України, знає свята, традиції, звичаї українського народу, люблять слухати пісні - красиві, влучні, ніжні. Багато моїх ровесників відвідують заходи, присвячені культурі та історії України. Молодь цікавиться своїм минулим і сьогоденням. Молодь вірить в Україну!
Може, й не дуже весело зараз в Українi, але покинути її - те саме, що покинути рiдну матiр через те що вона, мовляв, хвора. Не вибирають люди матiр, не можна вибрати й Баькiвщину, як це прекрасно сказав у своєму вiршi В. Симоненко.
Коли М. Рильський у справах був змушений деякий час жити в Парижi, серце його линуло додому: "Тужу за вами, солов'ї Вкраїни!". Часом тiльки на чужинi людина починає розумiти, що для неї означає рiдний край. Замислюючись над цими словами, я розумію що відчуває і моя мама, адже вона – українка, яка заради кохання покинула свою Батьківщину. Я відчуваю мамине тепло у серці до своєї Батьківщини і тому я так не байдужа до України.
Не завжди легко жилося українському народу, та завжди справжнi сини свого народу любили неньку-Україну.
Багато скрутних часiв зазнала вона протягом своєї героїчної i трагiчної iсторiї. Знала поневолення i вiйни, та знову i знову ставав на її захист України народ, нищив ворогiв i вiдбудовував мiста i села, бо любили справжнi українцi свою Батькiвщину попри все.
Для того, щоб бути патрiотом своєї держави, треба не спiвати п'яними голосами "Ще не вмерла...". I не обвинувачувати у своїх негараздах iншi народи - нiколи цього не робив такий беззаперечний патрiот, як Тарас Шевченко, або О. Гончар, що казав: "Ми поважаємо патрiотизм кожної нацiї, бо ми самi патрiоти".
Треба бути вiдданим їй серцем i працювати, щоб розквiтла вона ще пишнiше, нiж зараз. Кожен з нас може зробити у цю справу свiй внесок.
Головне, пам'ятати "яких батькiв ми дiти" i любити Україну бiльше, нiж власний добробут. Тому я хочу повторити слова В. Сосюри:
« Любiть Україну у снi й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її, вiчно живу i нову
I мову її солов'їну.»
Матір'ю ласкавою, ніжною була Україна для свох синів і дочок. Діти твої, Україно, повинні любити і шанувати тебе, бути корисними своїй Батьківщині. Чим же я можу бути корисною тобі, Україно?
У твоєму суспільному житті багато недоліків. На ці недоліки я не можу дивитися як сторонній спостерігач. Я їх засуджую.
Я гадаю, що кожна людина повинна прожити своє життя з гідністю, щоб не соромно було його згадати, повинна віддавати своє душевне тепло, полум'я свого серця служінню людям. Я не розумію людей, які хочуть одного - спокійного життя для себе.
Кожна людина повинна бути духовно сильною і морально чистою, творити добро на землі, нехай хоч маленьке. Поступись місцем хворому та старому в транспорті, припини підлість, допоможи в біді - такими вчинками ти вже принесеш користь людям. Не будь байдужим до того, що відбувається навколо.
Я роблю все, щоб бути чесною, гідною людиною, поважати батьків, шанувати вчителів і людей похилого віку, допомагати друзям, добре ставитися до народів, які живуть в Україні. Щоб Україна процвітала, треба дбати про її зміцнення, любити і оберігати її природу.
Рідна Україно! Ти дорога усім нам. Для кожного твого сина і дочки немає землі милішої від тої, на якій він народився і живе.
Я точно знаю: минуть тяжкі часи, і Україна відродиться для новітньої слави, для щастя.
Я вірю в твоє майбутнє, Україно!
