Олена Полянська
Погане слово

Петрика запросили разом з батьками в гості, на день народження дівчинки Тетянки. Чудовий то був день народження. Родина іменинниці мешкала за містом, мала гарний будинок і присадибну ділянку.
Була тепла літня днина, і два святкових столи накрили просто в саду. Один для дорослих, а інший – менший, але яскравіше вбраний – для малечі. Невдовзі діти, а всі вони були дошкільнята, перемістились на дитячий майданчик, що посеред саду. З усіх діток, запрошених на свято, Петрик був єдиним хлопчиком. Спочатку всі грали дружно. Та незабаром виявилось, що дівчатка не мають жодного уявлення про справжню гру в піратів. Виникла суперечка. І дуже скоро Тетянка зі страшним плачем прибігла до своєї мами. Звичайно, всі замовкли, а Тетянка в гарній святковій сукні гірко плакала і ніяк не могла заспокоїтись.
– Мамо, Петрик таке на мене сказав, таке сказав!
– Що ж він такого сказав, доню?
Але дівчинка, ковтаючи гіркі сльози, ніяк не могла вимовити того образливого слова. Мама Петрика густо почервоніла в очікуванні. За столом тихенько сиділи поважні люди. А Тетянка, схлипуючи, ледь проговорювала:
– Петрик сказав... – і знову заливалася слізьми. Батьки Петрика не знали вже, що й думати. Нарешті таки Тетянка вимовила:
– Він сказав, сказав, що я мале-е-енька-а!
– Хух, – ледь чутно перевів подих Петриків татко.
Аж тут на ясні батьківські очі з’явилася і решта дітей на чолі із стривоженим головним піратом. І ніяк не могли діти второпати, чому дорослі так довго сміються.

Ада і потоп

Спочатку Ада почала варити кашу, потім поставила набиратися відро води, щоб помити підлогу, а щоб не гаяти часу, пішла в коридор причесатися. Ада причісувалася, але для цього потрібна лише одна рука, тож Ада пішла шукати роботи і для другої. Й відразу знайшла – ліжко в спальні було не застелене, проте потребувало обох рук, то ж щітку для волосся дівчинка відклала і почала прибирати ліжко. Кинувши погляд на підлогу, вона зайнялася  журналами, які там валялися з учорашнього дня. Поки Ада несла журнали до шафи, задзвонив телефон. Поговоривши з подружкою, Ада згадала про кашу, але вода, що лилася з ванної, змусила її бігти перекривати кран. Добре, що ліжко залишилось не застеленим, Ада зірвала з нього простирадло і побігла вибирати воду. Пробігаючи через велику кімнату, Ада перечепилася через стілець, впала і набила на нозі ґулю. Бабуся, яка ненадовго виходила до сусідки, побачивши свою онучку Аду, розтріпану і геть розгублену, а також мокру підлогу, кашу, що згоріла, і розкидані кругом речі, сумно похитала головою і сказала:
– Та хіба ж можна одночасно робити стільки справ? Недаремно ж кажуть: хто спішить, той людей смішить.

Камінчик

Цей камінчик загадковий
Жив у скелях, потім в морі,
Й якось цей камінчик наш
Хвилі винесли на пляж.

Ми про нього ще не знали,
Ми вздовж берега гуляли.
Ми багато назбирали
Симпатичних камінців.

Його перша знайшла Алла,
Аж усіх розцілувала.
І усім розповідала,
Що тримає скарб в руці.

Потім – й як він в неї випав!
Ми його шукали всі.
Відшукав його Микита
Серед сотень камінців.

Молодець, Сашко сказав,
Цей камінчик ваш – опал.

Повернули його Аллі,
Щоб тепер вже берегла
А чому камінчик в Галі? –
Подивитися взяла.

Читанка
В чепурній чистенькій хаті
Вчитель учнів вчить читати.
Всі по черзі чітко, звучно
Читанку читають учні.

Роздивлялися тигриці
Роздивлялися тигриці
Публіку в великій клітці –
Чимала була вистава,
В клітку влізла ціла зала.
Там людей вмістилось стільки,
Скільки місць було у цирку.
І здавалось, люди всі ці
Думали, що тигри в клітці.