№6(104)
листопад - грудень
2009 року

ПСИХОЛОГІЯ
РЕЦЕПТИ УКРАЇНСЬКОЇ КУХНІ

На показі фільму «Голодомор. Éhínség Ukrajnában» були його автори

foto

28 листопада в Центрі української культури, освіти й документації відбувся показ фільму «Голодомор. Éhínség Ukrajnában». Його автори – редактор телепередачі Іштван Геґедуш та режисер Угорського громадського телеканалу Ігор Гідвейґі відповіли на запитання «Громади».

В.П.: – Що саме мотивувало Вас взятися за роботу над цією документальною картиною?

І.Г.: – Коли я вперше довідався про трагедію українців у 1932-33-му роках, то почав розпитувати про неї всіх своїх знайомих. Але ніхто за це не чув. І тоді я вирішив, що мушу відзняти фільм, адже в підручниках цього не вчать, навіть університетські історики ледве знайшли про ці події  кілька рядків. Отак і визначилося для нас  завдання – розповісти правду про цей трагічний період в історії сусіднього народу в 50-хвилиному документальному фільмі.

В.П.: – Як проходила робота над фільмом?

І.Г.: – Ми проїхали автомобілем майже всю Україну. Щиро кажучи, мали на виготовлення картини  дуже скромну суму, всього 1 мільйон форинтів. Учотирьох, разом з двома закарпатськими колегами-телевізійниками, ми передусім шукали свідків тих далеких подій – людей, які пережили голодомор. Ми  знайшли й  дослідників того періоду історії України, у тому числі вийшли на кількох львівських професорів та академіків у Києві. Нам вдалося зафільмувати і розповідь президента України Віктора Ющенка на цю тему. Їхніх опонентів у фільмі представляють головним чином члени компартії України та історики-комуністи.

В.П.: В яких країнах, окрім Угорщини, демонструвався Ваш фільм?

І.Г.: – Його побачили у Франції. Право на показ фільму в США та Південній Америці а також в Іспанії та Португалії придбав Euro Channel. Демонстрація картини вже відбулася в Канаді. І нині йдуть переговори на продаж фільму компанії TV France. В Угорщині ми запропонували свою продукцію телеканалу документальних фільмів.

В.П.: – Коли вперше побачили Вашу стрічку в Угорщині?

І.Г.: – Зйомки ми почали восени 2006 року. Вони тривали приблизно один тиждень. Відтак продовжили цю роботу наступної весни у квітні. Влітку працювали над  монтуванням відзнятого матеріалу. А вже 9 вересня 2008 року відбувся показ на Першому національному телеканалі.

В.П.: – Якими були відгуки на Ваш фільм?

І.Г.: – Реакція глядачів була дуже цікавою. Навіть в інтернеті з’явилися відгуки. Так як ми і думали, багато людей і не чули про цю жахливу трагедію в Україні. З іншого боку, всі ці страхіття комунізму, включаючи штучний голод, через які пройшли наші герої, нагадали глядачам про те, що й Угорщина була соціалістичною і що в тутешніх людей теж зберігся певний досвід життя в тій системі цінностей, до того ж тут стояли ще й радянські війська. Саме тому глядачі сприйняли побачене як щось дуже своє, особисте, добре зрозуміли його. Нам дякували за цей фільм і за відомості, що були під великою забороною в сусідній державі.

В.П.: – На Вашу думку, скільки людей в Угорщині подивилися цей фільм?

І.Г.: – Попри те, що фільм показали близько 11-ї години вечора, адже там були досить важкі кадри і сама тема дуже серйозна (він показувався з відміткою «дітям до 16 років не рекомендується»), глядачів було значно більше, ніж звичайно. А це означає, що в ці години біля екранів знаходилися до 300 тисяч глядачів. Це дуже солідна цифра для Угорщини. Важливо те, що на початку показу глядачів було менше, а наприкінці їх значно побільшало. Очевидно, вони підходили й підходили і вже до кінця дивилися нашу стрічку. Назагал глядацька реакція була дуже доброю.

В.П.: – Яка музика була використана у фільмі?

Ігор Гідвеґі: – Я довго міркував над тим, яка саме музика може підійти до теми фільму. Чисто меланхолійні чи просто сумні мотиви – це замало для такої жахливої трагедії. Нарешті я зупинився на виступі молодого угорського скрипаля Фелікса Лойкоу. Основною музичною темою стали композиції фінської групи «Апокаліптика» – обробки виступів американської групи «Металліка». Ця музика пасує до окремих епізодів фільму, коли йдуть більш м’які сумні мотиви, які переходять у гострі, навіть болючі музичні повтори.

В.П.: – У процесі роботи над фільмом Вам вдалося назбирати чимало робочого матеріалу, який не  використали через обмежену тривалість стрічки у часі. Чи буде продовження?

Ігор Ґідвейґі: – Не можна нічого виключати. Все може бути.