№4(102)
липень - серпень
2009 року

ЛІТЕРАТУРА
РЕЦЕПТИ УКРАЇНСЬКОЇ КУХНІ

До 350-річчя Конотопської битви

  • Ст. 1
  • Ст. 2
  • Ст. 3
  • Ст. 4
  • Ст. 5

9 липня 2009 року виповнилось 350 років з часу перемоги українського війська над московcьким під Конотопом. Ця битва довгий час залишалася забороненою темою у російській (за винятком С. Соловйова), і, особливо, радянській історіографії. Протягом століть інформація про неї замовчувалася, бо правда про події під Конотопом роз­він­чувала багато імперських міфів. Писали про неї лише українські історики в діаспорі. У суверенній Україні про цей момент величної української звитяги згадують дедалі більше. Аналіз фактів Конотопської битви дозволяє сьогодні дати оцінку цій битві як одній із найбільших і найславетніших перемог української зброї. На цьогорічних врочистостях з нагоди 350- ї річниці перемоги козацького війська під Конотопом, що відбулися у селі Шаповалівка Конотопського району Сумської області Президент України Віктор Ющенко сказав: “Досить боятися власної історії. Конотопська битва є нас­ТУП­ницею Визвольної війни Богдана Хмельницького й попередницею збройного виступу Івана Мазепи”. Він наголосив, що “нація зобов'язана пам'ятати кожну свою перемогу і кожне випробування, бо за них вона рівною мірою несе свою відповідальність і з них зобов'язана робити висновки і приклади”.

Передісторія


Зображення Івна Виговського
руки невідомого маляра
Після Переяславської ради в січні 1654 року та укладеного в Москві україно-московського договору Україна залишилася окремою державою під зверхнім протекторатом московського царя. Цар мав забезпечувати Україні автономію, що торкалася таких справ: гетьмана і старшину вибирає рада; українські уряди й суди є незалежні від московських; податки на Україні збирає український уряд; козацького війська має бути 60 тисяч, залишається давній поділ на стани, козацький, шляхетський, міщанський і духовний, які зберігають свої права. Україна також зберігала право вести переговори з іншими державами. Українці ж делегували такі права царю: утримувати у Києві воєводу та військову залогу; про закордонні посольства гетьман мусив повідомляти царя; також про вибір нового гетьмана військо мало повідомляти царя. На затвердження прав усіх станів цар видав свої грамоти. Але вже з самого початку Москва намагалася порушувати договір, все більше обмежуючи права української автономії. Стала очевидною несумісність двох світоглядів: козацької демократії та деспотизму, який панував в Московії. А вже через два роки договір був грубо порушений. Так, 24 жовтня 1656 року московський цар, не попередивши про це Україну, як те передбачала Переяславська угода, уклав у Вільно перемир'я з Польщею, по якому Україна переходила під її протекторат . Тиск на Україну різко посилився після смерті Богдана Хмельницького. Москва почала висувати й підтримувати своїх претендентів на гетьманську булаву в той час, коли її вже отримав законно обраний гетьман Іван Виговський. Царська влада відверто сіяла в Україні чвари, провокуючи громадянську війну.

Іван Виговський (1616-1664)


Пам’ятний знак
на честь Конотопської перемоги
біля села Шаповалівка
Іван Виговський походив з православного шляхетського роду. Виговських-Лучичів з Вигова (тепер це село Корост енського району Житомирської області. Його батько Остафій був власником Гоголева на Київщині. Замолоду Виговський навчався в Могилянській колегії. У другій половині 1640-х років він служив сотником при Канівському полковникові Юрію Голубу. Під час цієї служби познайомився з гетьманом Богданом Хмельницьким, що був тоді Чигиринським сотником. На початку україно-польської війни 1648-49 років Виговський взяв участь у поході 1648 року Степана Потоцького, каральній виправі польського війська проти Війська Запорозького. Під час битви під Жовтими Водами він був поранений і потрапив у полон до татар, які були тоді союзниками українців. Хмельницький викупив його з неволі за коня і доручив йому вести писарство. Іван Виговський зумів організувати велику канцелярію, підбираючи талановитих людей і виховав ціле покоління урядовців і дипломатів. Уряд писаря став найважливішим урядом у державі. При Богдані Хмельницькому Виговський був у всіх походах, вів усі переговори, мав сильний вплив на гетьмана. Після смерті Богдана Хмельницького козацька старшина усунула від гетьманства Юрія Хмельницького і на Чигиринській вересневій раді 1657 року обрала гетьманом Івана Виговського. Він послідовно дотримувався обраної Богданом Хмельницьким мети щодо утвердження української державності в межах розселення українців. Але щоб досягнути незалежності, треба було звільнити Україну від зв’язків, які об’єднували її з Московським царством. Для здійснення цих намірів Іван Виговський став шукати союзників Так, він підписав договір зі Швецією1657 року, відновив давній союз з Кримським царством, котре знову почало надавати допомогу Україні та закінчив перемир’ям війну з Польщею.

Україно-московська війна 1658-1659 років


Церква Різдва Пресвятої Богородиці в Конотопі
Війна між Україною та Московським царством була розпочата урядом гетьмана Івана Виговського з причини втручання у внутрішні справи України під час виступу Мартина Пушкаря 1658 року. Виговському тоді вдалося здолати московських маріонеток-заколотників Барабаша та Пушкаря. Але ця братовбивча боротьба обійшлася ціною до 50 тис. життів. Рішення про початок війни було прийняте на Чигиринській раді в липні 1658 року. Гетьман видав універсали до народу і маніфест до сусідніх держав про причини війни: “..І не з іншої причини прийняли ми протекторат великого князя московського, як тільки, щоб нашу свободу, здобуту за Божою допомогою й освячену проливом крові, могти зберегти. Але цар не виправдав надій України, не давав їй допомоги проти ворогів, умовлявся з Польщею про поневолення козаків, наказав ставити фортецю в Києві, щоб тримати народ у ярмі, царські воєводи підтримували заколоти, нищили край. Та зрада підступної Москви явна в усьому, вона готує нам ярмо насамперед домашньою, громадянською війною, тобто нашою власною зброєю. Усе те ми виявили..., а тепер змушені підняти законну оборону, та вдатися до сусідів з проханням про допомогу для своєї свободи. Не в нас лежить причин цієї  війни, що розгорілася...”.
У 1658 році український уряд уклав Гадяцьку україно-польську угоду, за якою Польща мала перетворитися на союз трьох держав, до якого крім Польщі та Литви
мала під назвою «Руське князівство» увійти й Україна. За Гадяцькою угодою вона мала б залежність тільки від одного короля і мала зоставатися вольним краєм. Польща, Литва, Україна повинні були оборонятися вкупі від усіх ворогів. У себе вдома Україна мала бути зовсім самостійним царством. Найвища влада належала до гетьмана та народного сейму чи великої ради. Україна повинна була мати свій суд, де всі діла велися українською мовою, свій стан, куди йшли всі податі, своїх воєвод, своїх губернаторів, своїх міністрів, своє козацьке військо. Хоч пункти угоди були досить вигідними для України, але реально вона залишилася невиконаною. Україно-московська війна почалася походом 20-тисячного українського війська, очолюваного Данилом Виговським, на Київ. Його метою було звільнення міста від 5-тисячної московської залоги, яка перебувала там від 1654 року і якою керував боярин Василь Шереметєв. Але цей і інші походи на Київ виявилися невдалими. Український уряд був змушений припинити приступи до Києва і спрямувати основні військові сили на відсіч царському війську Григорія Ромадановського до Лохвиці. Просування московського війська було зупинено внаслідок успішного походу 1658 року полковника Григорія Гуляницького до Пирятина. Цим походом був зупинений і наступ московського війська до Києва. Царська влада, налякалася і вирішила піти на уступки українцям: забрати з міст московські залоги та признати Україну на умовах Гадяцького трактату. Але водночас в Україну було вислано нове 84-тисячне військо під командуванням князя Олексія Трубецького. Українські заслони відступили до Срібного та Конотопа. На Срібне Трубецькой послав загін князя Пожарського, який розбив козаків і, оволодівши містом, почав розправу над мирним українським населенням: тих, хто чинив опір було вбито, решту взято в полон.

Конотопська битва 9 липня 1659 року

У квітні багатотисячні московські війська підійшли до Конотопа. Українська залога – 4 тисячі козаків та жителі міста – під проводом ніжинського полковника Григорія Гуляницького не піддалася і хоробро боронилася 70 днів, від 29 квітня до 8 липня 1659 року. Артобстріл тривав майже щодня. Після двох місяців облоги у листі до Івана Виговського Гуляницький писав, що оборонці міста виснажені до краю, щодня та щоночі бої, ворог засипає рів перед фортецею, бракує води, закінчуються кулі, коні впали. Полковник попереджав гетьмана, що зможе протриматися не більше як тиждень. У відповідь Виговський швидко перекидає війська й кличе на допомогу 30-тисячне військо кримського хана. Об’єднане військо просувається під Конотоп. Поблизу Шаповалівки гетьман розбиває московський передовий загін і непомітно наближається до Конотопа. 7 липня 1659 року в районі річки Соснівки, поблизу Конотопа, відбулися сутички передових частин української й московської армій. Князь Трубецькой, запізно з’ясувавши, що до нього наближається сам гетьман з великим військом, перекидає з-під Конотопа в район Соснівської переправи головні сили своєї армії (15-20 тисяч вояків). 9 липня тут відбулася велика битва. Гетьман Іван Виговський поділив військо на дві частини, одну частину козаків і татар послав у засідку, а сам з основним військом атакував ворога в лоб. Після швидкої атаки українці почали відступати, заманюючи ворога в район болотистої річки Соснівки. Князь Семен Пожарський з 30-тисячним військом погнався навздогін за козаками аж на інший берег, але не вся кіннота встигла переправитись. Саме в цей час з засідки з одного боку вдарили війська Виговського, з іншого – татари. Удар був цілковитою несподіванкою: почалася паніка, важка московська кіннота не могла розвернутися для атаки, застрягла на переправі, де було багато багнистих місць. Під Конотопом царське військо зазнало однієї з найстрашніших у своїй історії поразок. Воно втратою артилерію й прапори, у бою загинуло 30 тисяч московських воїнів, кілька тисяч їх пішло в полон, між ними два воєводи, князі Львов і Пожарський, який був відразу страчений за зухвалу поведінку. Надвечір 9 липня українці й татари з’явилися під самим Конотопом, де стояла інша частина московського війська., котра вже почала відступати. Тут на ворога вдарили й мужні захисники Конотопа – козаки полковника Григорія Гуляницького. Переслідуване українським військом, військо князя Олексія Трубецького відступило у межі Московського царства і 20 липня 1659 року його залишки прийшли до Путивля. Образно описав наслідки цієї битви російський історик ХІХ століття Сергій Соловйов в “Історії Російській”: “Цвіт московської кінноти загинув за один день, і ніколи вже після того московський цар не матиме змоги вивести в поле такого блискучого війська. У жалобній одежі вийшов цар Алєксєй до народу й жах напав на Москву. Удар був тим важчий, що був несподіваний! Трубецькой, на якого покладали найбільше надій, занапастив таке велике військо! Царська столиця Москва тепер затремтіла за власну безпеку – з наказу царя люди всіх станів поспішили на земляні роботи для зміцнення Москви, ішла чутка, що цар виїздить на Волгу, за Ярославль...” Українці втратили у Конотопській битві 4 тисячі козаків, татари – 6 тисяч воїнів.


Пам’ятний знак на честь героїчної
оборони Конотопа в 1659 році
Перебіг україно-московської війни в цілому був успішним для України. Та на жаль, гетьман Іван Виговський не зміг скористатися своєю блискучою перемогою у Конотопській битві, вона не призвела до перемоги у війні, що дало б змогу зберегти незалежність України. На Україні продовжували перебувати московські залоги. Напад кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка на Крим змусив союзників гетьмана – татар – повернутися додому. На Лівобережжі піднялася промосковська опозиція під проводом полковника Івана Безпалого, яка звинуватила гетьмана в тому, що він продає Україну полякам. Почалася жорстока громадянська війна. Виговський пробував утвердитися на Правобережжі, але й тут прокинувся ворожий йому рух. Германівська рада у вересні 1659 року позбавила Івана Виговського гетьманської влади. Славний гетьман був змушений відійти до Польщі. Ось що писав про Івана Виговського другий великий українець Іван Нечуй-Левицький: “Неспокійне було життя, і сумна і нещасна була смерть гетьмана Івана Виговського - доброго щирого патріота, тонкого політика, оборонця прав України, чоловіка великого розуму та європейської просвіти. Виговський щиро любив Україну, вистоював за її політичні і національні права, дбав про науку, дбав про просвіту в Україні, був, може, вищим за усіх своїх сучасників, окрім гетьмана Богдана та Немирича. Його можна поставити врівні з найбільшими діячами тих часів - з Богданом Хмельницьким, Дорошенком, Мазепою”.
Сьогодні сторична пам’ять нації пробуджується і українці вшановують своїх славних героїв, що полягли за свободу і незалежність нашої держави. Вона примушує задуматися над суттю й причинами національної трагедії, яка спіткала Україну в той час і в інші століття, щоб цього більше не повторилось, бо, на жаль, і нинішня ситуація в Україні нагадує ті часи.
З нагоди славного ювілею в Конотопі споруджено козацьку церкву Різдва Пресвятої Богородиці Київського Патріархату і встановлено пам’ятний кам’яний знак на честь героїчної оборони Конотопа в 1659 році, а біля села Шаповалівки встановлено пам’ятний знак на честь Конотопської перемоги.

Надія Музичук